Метаморфози

686] Гнівом, а вже коли в гніві Борей - нема йому рівних.

687] «Так мені й треба!-скипів.- Чому, відкладаючи грізну

688] Зброю, і лють, і свій шал, і погрози свої буревійні,

689] Вдався до тихих прохань, що мені анітрохи не личать?

690] Сила - знаряддя моє. Розганяючи силою хмари,

691] Море до дна сколихну, вивертаю дуби вузлуваті, [114]

692] В камінь збиваю сніги, суходіл можу градом побити;

693] В небі розлогім, де нива моя, на братів із розгону

694] Впавши, не зраджу себе: не шкодуючи сили, змагаюсь

695] Так, що й високий ефір двиготить, як зітнемось у небі.

696] Стріли вогненні тоді вириваються з хмар порожнистих.

697] І в підземеллі не зраджу себе: розпрямляючи спину

698] В темних заглибинах, я потрясаю склепіння понурі -

699] Манів, підземних богів, і закруглену землю турбую.

700] Так от і свататись мав: не проханням, а силі піддавшись,

701] Силі навальній моїй. Ерехтей моїм тестем мав стати!»

702] Мовивши в гніві принаймні таке, розпростер над землею

703] Крила потужні Борей, розмахнувсь - і майнув суходолом

704] Подих їдкої зими; спохмурніли, запінились води.

705] Куряву збивши стовпом, по верхах за собою він тягне

706] Темну кирею, і землю січе, й непритомну від жаху

707] Горне до себе рудавим крилом Орітію кохану.

708] Далі, вже з нею, летить і жагу роздуває у леті.

709] Щойно тоді, як домчали вони до твердині кіконів,

710] Лет викрадач уповільнив, попущені віжки стягнувши.

711] Владар північний актеянку взяв там собі за дружину,

712] Й матір'ю стала вона: незадовго близнят народила.

713] Схожі на матір були вони, тільки крилаті, як батько.

714] Кажуть, однак, що на світ вони двоє без крил появились:

715] Поки русявого заросту їх підборідки не знали,

716] Поти й були ті хлоп'ята безкрилими - Зет і Калаїд.

717] Та, як лише по боках у них виросли крильця і пір ям,

718] Як у птахів, поросли,- зажовтів тоді й заріст на лицях.

719] Потім, коли за дитинством услід наступило юнацтво,

720] Через незвідане море з мінійцями разом пустились

721] Першим своїм кораблем по ясне, променистеє руно.

КНИГА СЬОМА

1] Море судном пагасейським уже борознили мінійці.

2] Скоро й Фінея побачили. В пітьмі очей своїх вічній

3] Віку старий доживав у нестачах; синам Аквілона

4] Птиць-півжінок відігнати вдалось од злощасного старця.

5] Досить усі вони вкупі з Ясоном, вождем, набідились,

6] Поки мулкий прудководого Фасіса вгледіли берег.

7] До владаря приступили відразу по Фріксове руно,

8] Й він їм нечувані виклав умови - труди непомірні.

9] В серці Еета доньки спалахнуло тим часом кохання.

10] Довго з собою вела боротьбу, та коли пригасити

11] Розум жаги не здолав,- «Опираєшся марно, Медеє,-

12] Мовила,- певно, вмішався тут бог, і було б мені справді

13] Дивно, якби це не був саме той, що керує любов ю.

14] Ось чому батьків наказ мені видався надто суворим.

15] (Втім, він і є такий!) Але чому так боюсь, щоб не згинув

16] Той, кого щойно побачила? Звідки закрався неспокій?

17] Вибий, якщо на це вистачить сил, із дівочого серця,

18] О нещаслива, той жар! Чи собі я добра б не бажала?

19] Сила незнана гнітить мене: розум одне мені радить,

20] Іншого - серце жада. Що добром є - і бачу, і знаю,

21] Та до лихого хилюсь. Чи не гріх тобі, владаря дочко,

22] Липнути до чужака, зазіхати на ложе чужинне?

23] Втіху дала б тобі й наша земля. Хай вирішує небо,

24] Жити Ясону чи ні. А благати за нього всевишніх

25] Ти й без кохання б могла; не такий він, до речі, злочинець.

26] Хто б не розчулився віком Ясона, високістю роду,

27] Мужністю? Нелюд хіба. Та й без того, кого б не привабив

28] Сам його погляд ясний? Він одразу й запав мені в душу.

29] Кину в біді юнака - його спалять бики вогнедишні,

30] Воїни в битві зітруть, що їх сам він засіє, чи, врешті,

31] Здобиччю стане для лютого, спраглого крові дракона.

32] Це допустивши, підтверджу сама, що кривава тигриця -

33] Мати моя, що не серце у мене, а камінь, залізо. [116]

34] Чом би не глянуть, однак, на загибель його й спогляданням

35] Не осквернити очей і биків не нагнати на нього,

36] й тих дикунів, що зросли із землі, й невсипущого змія?

37] Краще боги хай подбають про все! Хоч мені не прохати -

38] Ділом зайнятись пора... Маю зрадити батькове царство,

39] Щоб заблукалий чужак, доброту мою взявши в підмогу,

40] Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,

41] Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?

42] Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,-

43] Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,

44] Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась

45] Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.

46] Поки що хай присягається він, хай боги те почують -

47] їх я покличу за свідків. Твій страх - без причини. Тож годі

48] Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.

49] Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських

50] Будуть тебе,-їх мужів рятівницю, жінки прославляти.

51] Значить, і брата, й сестру, й свого баЧька, й богів свого краю

52] Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?

53] Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.