Метаморфози

156] Мали б її, якби тільки сама себе ним не вважала.

157] Віща Тіресія донька, Манто, якось раз оббігала

158] Вулиці міста всього. Покорившись божественній силі,

159] Так закликала жінок: «Поспішайте гуртом, Ісменіди!

160] Славте Латону й тих двох, що на світ привела їх Латона!

161] Ладан паліть їм, благайте їх, лавр у волосся заплівши!

162] Це ж бо велю вам не я, а Латона моїми устами».

163] Вірять їй жительки Фів і, вплітаючи зелень у скроні,

164] Ладан кладуть у священний вогонь і Латону вславляють.

165] Ось і Ніоба, пишаючись, в почті жінок виступає,

166] Ще звіддалік убранням вирізняється золототканим,

167] Навіть у гніві прекрасна. Крутнувши нараз головою,

168] Так, що волосся в'юнке по обох заструміло раменах,

169] Станула й, змірявши всіх доокіл зневажливим оком,-

170] «Ну чи не шал,- почала,- щоб богам, про яких тільки чули,

171] Шану складать, а занедбувать - явних? Чому ось сьогодні

172] Всюди Латоні димлять вівтарі, не мені, хоч мій батько,

173] Тантал,- єдиний, хто міг із всевишніми сісти до столу.

174] Мати - Плеяд мерехтливих сестра. Атлант велетенський - [103]

175] Дід мій, що вісь світову на могутній підтримує шиї.

176] Другий мій дід - сам Юпітер, та ним ще й як зятем пишаюсь.

177] Фрігія переді мною тремтить. Під моєю рукою -

178] Кадмове царство; твердиня, що звів її муж мій дзвінкими

179] Струнами, з людом її - у моєму й його володінні.

180] Дома ж, куди не скерую свій зір, на кожному кроці -

181] Гори коштовних речей. А коли врахувати, крім того,

182] Гідне богині обличчя моє та ще семеро дочок,

183] Стільки ж синів і стільки ж майбутніх зятів і невісток,

184] То чи не маю підстав, розсудіть, бути гордою нині?

185] Як же насмілились ви перевагу надати Латоні,

186] Кея-титана дочці? Чи забули, що й місця малого,

187] Щоб народити могла, не дала їй Земля неосяжна?

188] Не прийняли її ні суходіл, ні повітря, ні води,-

189] Не прихистив її світ, над блукачкою зглянувся Делос.

190] «Ти суходолом,- їй каже,- блукаєш, а я ось - морями»,-

191] Й дав їй притулок хисткий. Ось там вона, врешті, й родила

192] Двоє дітей; це - потомства мого тільки сьома частина.

193] Так, я щаслива! Чи хто сумнівався б? Щасливою й буду,

194] Хто б сумнівався й у тім? Моя певність - потомство численне.

195] Я - на такій висоті, куди й Доля сягнути не може:

196] Хай відняла б вона щось, а залишиться все-таки більше.

197] Щедрі набутки мої - поза межами страху: скажімо,

198] Вихопить Доля у мене когось із рясного потомства -

199] Не пограбує аж так, щоб дітей моїх кількість урізать,

200] Як у Латони, до двох. А вона - мало що не бездітна.

201] Годі, розходьтесь усі! Познімайте-но лавр і забудьте

202] Шал цей!» Знімають вінки й, незавершене кинувши свято,

203] Шепотом тільки, щоб чуть не було, величають Латону.

204] Ту ж - опалив уже гнів. На шпилі щонайвищому Кінта

205] Стала й словом таким до Діани звернулась і Феба:

206] «Ось я - горда, що вас народила, що я - ваша мати,

207] Вища за кожну з богинь, крім Юнони хіба, та сьогодні

208] Засумнівались і в тім, що богиня я: славлені вічно

209] Втрачу свої вівтарі, якщо ви не заступитесь, діти!

210] Та не одне це болить: крім зухвальства, ще й наглумилась

211] Тантала донька: дітей своїх смертних, негідниця, ставить

212] Вище, ніж вас, а мене (хай це трапиться з нею!) назвала

213] Майже бездітною - видно злобливий язик її батька!»

214] Мала й прохати ще їх, але Феб обірвав на півслові:

215] «Досить!-сказав,- нарікання твої лиш затягують кару».

216] «Досить!» - промовила й Феба. Майнувши повітрям, обоє,

217] В хмару вповиті, спустились над містом укріпленим Кадма.

218] Поле широке й рівнинне було біля стін того міста.

219] Коні там брали розгін, пролітали стрімкі колісниці;

220] Де яка брила була - під копитом дробилась у порох.

221] Старші з семи Амфіона синів там вискакують махом [104]

222] На рисаків і за мить - уже всі на попонах багряних

223] Гордо сидять і важкими од золота віжками дзвонять.

224] Раптом один з них, Ісмен, кого першим носила Ніоба

225] В лоні своєму колись,- завертаючи круто по колу,

226] Так, що під ним аж запінився кінь, закусивши вудила,

227] Скрикує: «Горе мені!» - й зі стрілою під серцем ще їде

228] Деякий час, та з руки, яка слабне, висковзують віжки.

229] Ось він поволі сповзає з сідла, нахилившись управо.

230] Ближчий до нього, Сіпіл, коли вчув, як подзвонюють стріли

231] В сагайдаку,- за повіддя сіпнув. Так обачний керманич,

232] Хмару помітивши, вісницю бурі, повислі вітрила

233] Вже напинає мерщій, щоб ловити в них подув найменший.

234] Щойно коня підігнав - а за ним навздогін невідхильна,

235] Свиснувши, лине стріла й за хвилину йому пробиває

236] Шию і вістрям^ тонким виступає, скривавлена, з горла.

237] Він, як нахилений був, так і зсунувся вниз по гривастій

238] Шиї коня - і гарячою кров'ю земля вже парує.

239] Ось нещасливий Федім і той, що мав дідове ймення -

240] Тантал - їзду верхову закінчивши, взялись, як звичайно,

241] До боротьби (це ж бо діло юнацьке) в блискучій палестрі.

242] Щойно зчепились вони і притиснулись, наче в обіймах,

243] Щільно грудьми до грудей,- як стріла, тятивою підбита,