Метаморфози

652] «Славні Афіни - вітчизна моя,- відмовляє прибулий,-

653] Звуть Тріптолемом мене, не судном сюди плив через хвилі,

654] Й не суходолом ішов: мандрувати ефіром-умію.

655] Ось вам Церери плоди. По широких розсіяні нивах,

656] Буйно посходять вони й принесуть вам солодку поживу».

657] Варвара заздрість взяла: захотілось самому подати

658] Людям той дар, і на гостя свого, що заснув, серед ночі

659] Меч піднімає, щоб серце прошить, але тут же Церера

660] В рись замінила його. І велить, щоб юнак Мопсопійський

661] Зміїв священних ізнову підняв у прозоре повітря».

662] Пісню свою закінчила на тому сестра наша старша.

663] Німфи ж усі як одна віддали перевагу богиням

664] Із Геліконських осель, а коли переможені в злобі

665] Стали ще й лаятись, я їм на те: «Не навчила вас, бачу,

666] Розуму ваша ганьба: лихословите все, хоч і винні,

667] От нам, нарешті, й урвався терпець, і на шлях покарання

668] Станем і ми й попрямуєм туди, куди гнів нас покличе».

669] Не вгомонились, однак, і беруть те на глум Ематіди,

670] Знову, меткі на язик, намагаються галас підняти,

671] Руки витягують знов, та нараз почало пробиватись

672] Пір'я з-під нігтів у них, за хвилину - оперились плечі,

673] А через мить одна в одної бачать, як рот костеніє,

674] Дзьобом стає, і новітні птахи появляються в лісі.

675] Хочуть ударити в груди себе, та, змахнувши руками,

676] Висять в повітрі уже, лісові балакухи - сороки.

677] Не покидає цю птицю й тепер балакливість колишня:

678] До хрипоти без кінця все скрекоче вона та скрекоче.

КНИГА ШОСТА

1] Слухала пильно Трітонія оповідь цю й похвалила

2] Вміння сестриць Аонід, а також їх гнів справедливий.

3] Далі подумала: «Мало хвалити - хай нас тепер хвалять!

4] Тож не дозволимо й ми божеством легковажити нашим».

5] Тут і згадалась їй доля й діла меонійки Арахни.

6] Чула, що та не поступиться їй у мистецтві прядіння.

7] Славу не місцем вона здобула і не родом високим,

8] Тільки мистецтвом своїм; а батько її, колофонець

9] Ідмон, фокейським забарвлював пурпуром вовну пухнасту.

10] Мати ж у неї померла, що теж була з простого люду,

11] Мужу своєму до пари. Дочка, проте, їхня старанням

12] Славу собі здобула по лідійських оселях, дарма що

13] В домі родилась малім і в малих оселилась Гіпепах.

14] Щоб до чудової праці приглянутись, часто до неї

15] З Тмолу свого, виноградом порослого, німфи спускались.

16] Часто вони покидали Пактол свій, на хвилі багатий.

17] Любо дивитись було не лише на готову тканину,

18] А й на ткання - насолоду чималу й мистецтво давало:

19] Го вона вправно звивала в клубки ще непрядену вовну,

20] То, пробігаючи пальцями, часом її розпушила

21] Так, що ставала вона, мовби піна, мов хмарка на небі;

22] То веретеном, мов дзиґою, фуркне, а то вже й узори

23] Голкою тонко кладе: як-не-як - вихованка Паллади.

24] Не до вподоби це їй: не Палладі, мовляв, мене вчити,

25] Хай до змагання стає - що завгодно даю під заставу!»

26] Образ бабусі приймає Паллада, вибілює скроні,

27] Палицю в руку бере, слабосилого тіла опору,

28] И так починає: «Не все, що приносить нам старість повільна,

29] йде лиш на шкоду, є й корисне: більшає досвіду з віком.

30] Раду мою пошануй. Серед смертних найвищої слави

31] Прагнеш зажити мистецтвом своїм - обробленням вовни.

32] Та до богині рівнятись не смій і за слово зухвале

33] Слізно прощення благай - і благальниці вибачить радо». [100]

34] Скоса поглянула та на бабусю, й, роботу відклавши,

35] Руку, було, підняла, й, на лиці не ховаючи гніву,

36] Слово таке, спохмурніла, Палладі прихованій мовить:

37] «Розуму брак тобі, видно, ще й старість його притупила.

38] Йде лиш на шкоду життя надто довге. Свої настанови

39] Прибережи для дочки, якщо маєш її, чи невістки.

40] В мене своя голова на плечах; не гадай, що навчанням

41] Ти домоглася чогось - при своїй залишаюся думці.

42] Чом не приходить сама? Чи боїться зі мною змагатись?»

43] їй же богиня: «Прийшла!» - відмовляє,- і вже не бабуся -

44] Знову Паллада ясна. Молодиці мігдонські та німфи

45] Ревно шанують її. Лиш Арахна бундючиться далі,

46] Тільки рум'янцем взялась: по лиці мимоволі розлившись,

47] Він непомітно погас. Так повітря погожого ранку

48] Вмить спалахне багрецем, як лише заясніє зірниця,

49] й стане блідавим нараз, коли сонце з-за обрію зрине.

50] Все ще гордиться вона і в безглуздому прагненні слави

51] Занапащає себе. А дочка Громовержця, намарно

52] Не витрачаючи слів,- розпочати змагання готова.

53] Врешті, одна проти одної дві розмістились майстрині.

54] Вже на верстати легкі вони швидко основу напнули.

55] Держить основу навій, гребінець - поділив її навпіл.

56] Ось між зубцями й утік просилили; вже пальці грайливо

57] Перебирають його, а коли між нитками основи

58] Він промайне - пробивають його тоді бердом зубчатим.

59] Ткалі обидві спішать. Під грудьми підіп'яли свій одяг,

60] Діло горить у руках; захопившись, не чують утоми.

61] Тканка з-під рук їм пливе - пурпурова, котра побувала

62] В тірськім котлі, пробігають по ній миготливії тіні.

63] Іноді так при дощі, коли промінь крізь нього прорветься,

64] Райдуга весь небосхил велетенським охоплює луком.