Метаморфози

381] З тисячі стріл лиш одну - найгострішу, яка найточніше

382] Била й найкраще лягала на лук, його волі покірна.

383] Ось, на коліно приклякнувши, він вигинає дугою

384] Ріг і стрілу гачкувату спрямовує Дітові в серце.

385] Неподалік од геннейських стін є глибоководне

386] Озеро, назване Перг. Голосів лебединих не більше

387] Чує, напевно, й Каїстр на хвилях, що мчать мерехтливо.

388] Ліс, мов вінком, оточив того озера плесо й від сонця

389] Дав йому захист, зеленим наметом над ним розіславшись.

390] Квітом барвистим багата земля там, а холодом - віти.

391] Вічна весна там стоїть. Поки в тому гаю Просерпіна

392] Рве то фіалки дрібні, то лілеї стрункі білосніжні,

393] Поки то кіш, то поділ свій наповнює ними завзято,

394] Прагнучи більше зібрати квіток, аніж будь-яка з подруг,

395] Владар підземний побачив її, закохався і викрав -

396] Ось як його підганяла любов! Налякавшись, богиня

397] Матір і подруг своїх (але матір частіше!) тужливо

398] Кличе. Коли ж розірвала вона біля шиї свій одяг,

399] Так і посипались зірвані квіти на землю, й такою

400] В неї наївність була, притаманна літам ще дитинним,

401] Що й за квітками вона по-дівочому стала тужити.

402] А викрадач на прудкій колісниці жене своїх коней,

403] Кожного з них називає по імені й часто шмагає

404] Темно-багряними віжками їх і по шиї, й по гривах.

405] Повз болота Палікійські Сірчані й глибокі озера

406] Коней жене він, де з тріщин земних прориваються води,

407] Де бакхіади, народ, що з двоморського вийшов Корінфа, [93]

408] Поміж нерівних гаваней двох заснував колись місто.

409] Між Кіанеєю і джерелом Аретуси пісейським

410] Є, наче взятий в кліщі, невеликий моря відрізок.

411] Там і жила - бо й саме джерело взяло назву від неї -

412] Вродою перша між німф у Сіцілії всій Кіанея.

413] Ось їм назустріч по пояс вона піднялася із хвилі

414] Й тут же, впізнавши богиню,- «Не пройдете далі! - гукнула,-

415] Зятем Церери не бути тобі проти волі богині!

416] Не викрадати - просить її мав ти! Коли щось велике

417] Зрівнювать можна з малим, то й мене покохав мій Анапіс,

418] Я не зі страху, одначе, побралася з ним - добровільно».

419] Мовила - й, руки рішуче розклавши, йому на дорозі

420] Стала. Скипів тоді гнівом Сатурній і громоподібним

421] Голосом крикнув на коней жахних, а тоді, замахнувшись,

422] Кручене берло владиче правицею, що було сили,

423] Кинув у вир - і земля сколихнулась, і в Тартар одкрила

424] Шлях, і в безодняву цю стрімголов понеслась колісниця.

425] А Кіанея, зажурена тим, що украдено діву,

426] Біль затаївши в душі за таку неповагу до себе,

427] Наче замкнулася в горі тяжкому, спливає сльозами:

428] В води прозорі, пливкі, що їх божеством була щойно,

429] Вже переходить сама; омліваючи, тоншає, м якне,

430] Гнуться у неї кістки, свою твердість утратили й нігті.

431] Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає:

432] Синяві пасма волосся, і пальці, і ноги, і стопи;

433] Потім, коли вже кінцівок не стало, в холодні потоки

434] Вся обернулася: спина, й боки, і рамена, і груди -

435] Никне уся на очах, гомінкими збігає струмками.

436] Врешті, й у жилах незвично тонких замість крові живої -

437] Ллється вода; вже нічого нема, чого б можна торкнутись.

438] Ось уже мати журна побивається в пошуках доні:

439] Марно всі землі довкіл, всі глибини, яри оглядає.

440] Тож ні росистоволоса Аврора ніколи не бачить,

441] Щоб опочила вона, ані Веспер: палкі смолоскипи,

442] В полум'ї Етни запалені, в руки вхопивши, стрімливо

443] Через імлисту пітьму поривається, зблідла, бентежна.

444] Й знов, коли вигулькне день, погасивши зірки,- ненастанно

445] Доню шукає вона - від заходу сонця й до сходу.

446] Втомлена, спрагу відчула нараз, але жоден струмочок

447] Уст їй тоді не змочив. І тут вона вгледіла хижу:

448] Крівля солом яна, двері низькі... Постукала. Звідти

449] Вийшла бабуся. Побачивши спраглу богиню, дала їй

450] Кухоль напою солодкого (ним підливала ячмінну

451] Кашу), та, поки богиня пила, появивсь перед нею

452] Хлопець зухвалий з лиця. Усміхнувсь: он яка, мов, захланна!

453] Гнівом богиня нараз пройнялася й, до дна не допивши,

454] Хлюпнула з кухля водою з ячменем нахабі в обличчя. [94]

455] Плямами лиця взялися, де руки були в нього щойно -

456] Ноги тепер, і хвостом закінчилися змінені члени.

457] Й тут же він тілом новим, щоб не міг заподіяти шкоди,

458] Вмить скоротивсь - і в малесеньку ящірку перетворився.

459] З дива не сходить стара, і ридає, й торкнутись готова

460] Чуда цього, та воно пропихається, звинне, в щілинку;

461] Назва ж його викриває той сором і цятки на тілі.

462] Скільки земель обійшла, скільки вод озирнула богиня,

463] Довго було б повідать. Навіть світ їй тісним видавався.

464] От і в Сіканію знов повернулась; а там, невсипуща,

465] До Кіанеї прийшла. Кіанея ж - водою спливала,

466] Тож не могла сповістить, хоч і прагнула: жодного слова

467] Без язика та без уст не вдалось їй, сердешній, зронити.

468] Знак очевидний, проте, подала: показала Церері

469] Барвний дочки її пояс, що й досі на хвилі священній

470] Легко погойдувавсь там, де загублений був ненароком.