Метаморфози

325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли

326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь

327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.

328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.

329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький

330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.

331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,

332] Стали край ложа його. А вона: «Розгубились ви, бачу,-

333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,

334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.

335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.

336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,-

337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,

338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!

339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.

340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,

341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,

342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.

343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,

344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні

345] Серед мечів піднімаючи,- «Що ви,- звернувся благально,--.

346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька

347] Вклав у правицю?» В них запал погас, опустилися руки.

348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла

349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила...

350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих

351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном

352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею -

353] Отрій, а далі - місця, що прадавній Керамб їх уславив:

354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе

355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув

356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.

357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана

358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;

359] й Іди затінений гай, де бичка - свого сина крадіжку -

360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.

361] Далі - горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,

362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]

363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали

364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.

365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів

366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,-

367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.

368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,

369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,-

370] Батько,- як донька його переміниться в тиху голубку.

371] Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,

372] З явою лебедя вславлені: подарував юнакові

373] Філій пернатих приручених і велетенського звіра -

374] Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати -

375] Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,

376] Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.

377] «Ще пожалкуєш!» - обурився Кікн, і з високої скелі

378] Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,

379] Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.

380] Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,

381] Вся розпливлася слізьми - Гіріеєю, озером, стала.

382] З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих

383] Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба.

384] Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;

385] Там володар із дружиною злинули в небо птахами.

386] Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,

387] З рідною матір ю ложе своє мав Менефрон ділити.

388] Бачить Кефіса здаля, що оплакував долю невтішну

389] Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;

390] Бачить домівку Евмела, який побивався за сином.

391] Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею-чаклунку

392] Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку

393] Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.

394] Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,

395] Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,

396] Й кров ю дітей обагрилось залізо,- тікає злочинна

397] Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.

398] Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває

399] В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі

400] Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;

401] Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.

402] Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:

403] їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.

404] Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,

405] Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.

406] Щоб подолати його, аконіт заварила Медея -

407] Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.

408] Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,

409] Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє, [124]

410] В ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець

411] Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих

412] Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,

413] Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,

414] Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,