Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

Ну, з „Івонка" в біленьких, сопівковатих поркіницях[71] зробити „Гансі" в „габіку" — це справді тільки така хитрунка, як Ліда Дутка вміє. Іван Рахміструк, напевне, ще й „габік" носить — це ж міжнародна відзнака всіх снобів. Про те, як грубо не раз ця сама „докторова in futuro[72]" висміювала Івонка за його „мужицтво, донька і мама чемно забули.

(„Або не пасує їй докторовою бути?")

За чаєм виявляється, що у пані Дуткової є вже на станції товаришка Ліди та Дарки ще з української гімназії — Оля Кентнер.

— Що? „Мала" Ольга? Пригадуєш собі, Лідко, як вона раз була плюнула в класі на Ориську Підгірську?

Чудесно! Вони можуть всі три разом спати в малій кімнатці, що її колись займала Дарка з Лідою. Пані робить рух рукою, який має означати „пусте"!

— Спати, Богу дякувати, є де… Панни будуть мати вигідно, бо відколи мій небіщик помер, то Лідка спить зі мною, бо як я тільки пробуджуся вночі і помацаю рукою, що коло мене нікого нема… зараз нагадую собі все і вже дораня не можу заснути. Панна Оля теж „офіра"… чотири рази ставала бідненька до матури, а тепер, „з того всього", ходить на гандлеві курси… а все, — зідхнула пані, — через ваш нерозсудливий крок з тим бунтом… Не кожна мала таке щастя, як моя Лідка…

Небавом з'являється й сама „офіра": мала, звинна жіночка, яку природа, напевно, вже для самої гармонії прикрасила дрібними, м'якими рухами. Але… хто носить вузьку, вище колін спідничку, хто в'яже краватку а la suffrage[73]… хто ходить у широконосих черевиках на низьких „обцасах"… хто має „бубі-фризуру", хто носить олівці на грудній кишені — той, ясно, мусить робити широкі, недбалі кроки, мусить мати кантовисті рухи і стояти з руками в кишенях, широко, по-мужеськи, розставивши ноги.

Тільки ті круглі, як у квітки, очі, з неприродно великими чоловічками, тільки той короткий, збиточно втятий носик з недискретними тунелями ніяк не хочуть гармонізувати з цією позою на вчену і на ділову особу!

Оля Кентнер втішена Даркою галасливо і щиро:

— Vai de mine[74], кого я виджу? (Мала Кентнер — буковинка з крови й кости).

При цім привітанні обходиться без поцілунків і обіймів. Хоч Дарка розпростерла була рамена, якби хотіла здушити в них „малу" Олю Кентнер, але та вислизнула і стиснула тільки Дарці руку сильно, по-спортовому. Ми — сучасні, ділові дівчата — чхаємо на сентименти!

На стіл приходить ще одна склянка чаю, ще одна ложечка, ще одна підставка, а потім багато… багато… питань. Нараз Оля кидає, здавалось би, оттаке звичайне питання:

— Варе[75], чи то правда, що ти за першим разом здала матуру? — і Дарка ніяковіє. Такі плітки про неї — це, як кажуть у нас, на Буковині, „жаден" комплімент. Навпаки! Матуру ж при сприятливім складі іспитової комісії можна в Румунії так само купити, як ступінь „доктора" чи посвідку на умовно недужого, але в цій трансакції обов'язують теж якісь форми. За першим разом, хоч би згори оплачену, здають матуру тільки, нікуди правди діти, підозрілі типи, які зараз після неї дістають посади при „Сіґуранці".

Властиво — це нахабство розсівати щось подібне про Дарку! Адже двічі сідала до матури — вона має докази на це. Крім того (зрештою всі учні й учениці бувшої української гімназії перейшли те саме), заки добилась до тої матури, мусіла перекидатись з гімназії до гімназії, з міста до міста, бо всюди „не було місця" для таких, як вона. Стара історія!

— А най то качка копне! — запалює папіроску Оля Кентнер, як би не хотіла торкатись того, що вже пропало. — Говорім про що інше!

Оля пересуває зубами папіроску в один кінець уст, а другим насвистує козир з останнього тижня: „Ist die Banane krumm, oder nicht?"[76]

Ми, сучасні дівчата, вміємо не тільки свистати, але й не з одного в житті посвистувати собі. Ми, сучасні… Досить! Дарка направду не знала, що ті „без матури" не перейшли так легко до денного порядку над своїм станом, як це здавалося збоку.

Оля перша починає із зовсім іншої бочки. Дарка своєчасно приїхала до Чернівців.

— Слово чести! Тепер, чоловіче, після скасування стану облоги запульсує нове життя на нашій Зеленій! То останній ідіотизм — припускати, що уряд (Оля каже „правительство") пішов на уступки тільки зі страху перед непевною вигрою у цих виборах, що мають відбутися в січні чи лютім, хоч — Оля струшує недбало мізинним пальцем попіл з папіроски — цараністи[77] мобілізують дуже сильну контру рядову виборчу кампанію. Але це не те… тут заграниця ткнула свого носа в меншиннєву політику Румунії![78]

Слова „Ліґа Націй", „Антанта", „Лойд Джордж" мигають в Олиних устах, як кольорові, дугасті кулі в руках циркового жонґлера. Дарка просто не пізнає малої Олі Кентнер, що у четвертій класі плюнула була на Ориську Підгірську.

„Холерно файно", що Дарка саме сьогодні приїхала. Сьогодні ж перші студентські сходини. Перші від дев'ятьох місяців. Наші в реґаті поняття не мають про те, що то значить жити в стані облоги.

„Ist die Banane krumm, oder nicht?.. "