Ми, горобчики

Ми, горобчики, гинемо, але пір’я наше залишається на землі. Птахи помирають, люди збирають їхнє пір’я, набивають ним подушки, бо як інакше люди літали б уві сні, якби не спали на пташиному пір’ї!.. Пір’я спить, і сняться йому колишні його польоти. Сниться пір’їнам тиха Ю. Тц, яку любили всі. Немає вже Ю. Тц, немає мені з ким гратися в дорослих горобчиків, нема з ким вити гніздо й нема кому приносити рано-вранці воду з річки або співати пісеньку Мугика.

Одного дуже гарного дня, сонячного і ясного, зібралися ми політати над левадою, пополювати, але більше гралися, ніж полювали. Навіть Шановний Добродій розвеселився і не зробив нікому жодного зауваження. У Фу виправ свою дитячу майку й саме викручував її, як зненацька налетів яструб. Він упав на нас каменем, і ми розлетілися хто куди… Ю. Тц помітила яструба надто пізно, спробувала сховатися в траві, але камінь зі страшною силою впав на неї, і в ту ж мить ми побачили, як хижак піднімається в небо, а в кігтях у нього пищить Ю. Тц.

Потім усе зникло, запала тиша, ми стояли зіщулившись у тернику, і тільки наші серця порушували тишу. Ми стояли й дивились на небо з непевною надією, що Ю. Тц з’явиться знов, що це тільки сон. Але скільки ми не вдивлялись угору, пташка не з’являлася. Замість неї з синяви полетіло пташине пір’я. Воно опускалося повільно, майже непомітно, нагадуючи хмаринку. Хмаринка розсіювалась, пір’їнки намагалися триматися щільно одна до одної, але вітер розганяв їх, вони віддалялися й махали на прощання, бо знали, що ніколи вже не зберуться разом і не полетять з Ю. Тц. Перші з них упали на леваду й принишкли.

Після загибелі Ю. Тц світ здавався мені порожнім і нецікавим. Подивившись навкруги, я побачив у цьому порожньому світі лише одну пір’їну, яка залишилась від Ю. Тц… Якщо ти, читачу, побачиш десь пташину пір’їну, згадай добрим словом горобчика.

Тоді ми, не змовляючись, кинулися до пір’їн на землі, і кожен узяв собі по одній — занести в своє гніздо на згадку. Я теж підняв пір’їнку і думав по дорозі, що кожного ранку братиму її з собою й літатиму з нею. Але вона була дуже холодна, і мені довелося довго зігрівати її в своєму старому гнізді. І знаєте, коли я зігріваю пір’їнку Ю. Тц, вона неначе оживає й зігріває мене. Тоді я випускаю її з гнізда і вона летить довго-довго, грається в повітрі, а потім опускається на землю.

Якщо ви, діти, десь побачите пташину пір’їнку, не проходьте повз неї. Візьміть її і підкиньте вгору. Хай летить завдяки вам. Бо птаха може вже й не бути, а пір’їнка його живе. Не проходьте повз наше пташине пір’я, діти, не переступайте згадки про наше життя. Повертайте пір’їнам життя!

ЩО КРАЩЕ: МАТИ ЧИ НЕ МАТИ?

Племінник Фр. Т. Мітітакі полетів на пташину Рів’єру й пробув там місяць, якщо не довше. Фр. Т. Мітітакі давно вже влаштувався на Рів’єрі й цілий рік запрошував свого родича в гості. І ось родич повернувся, та такий пихатий, такий поважний! Весь пахне водоростями, на одній нозі в нього кільце, і цією ногою він ступає тільки на пальці, через що його пиха стає безмежною.

Ми обступили його й кажемо:

— Слухай, Мітітакі (в нього ім’я його дядька), чому ти не надіслав листівки з пташиної Рів’єри? Адже, відлітаючи, ти обіцяв надіслати кольорову листівку, а не надіслав.

— Справді,— відповідає Мітітакі,— але як же її послати, коли там немає пошти? Передати якоюсь людиною — я не певен, що вона доставить листівку. Одного разу дядько попросив свого знайомого передати мені смачні крихти, а він взяв та й з’їв їх, навіть жодної крихти не приніс. Дядько все казав мені: «Якщо хочеш, аби щось не дійшло, куди треба, передай кимось».

Мітітакі розповідав такі дивовижні речі, що ми слухали його, роззявивши дзьоби. У цей час хтось, заслухавшись, впав з дерева. Дядько Мітітакі, приміром, мав кілька кораблів на Рів’єрі, тераси в готелях, водні велосипеди. Ніхто з нас ще не бачив водного велосипеда, і Мітітакі пояснив нам, як кататися по воді на такому велосипеді. Дядько весь час катав його на ньому, а вночі водив по терасах готелів, щоб вій полежав там, подивився на вогники в морі або на зорі, які повільно, наче навшпиньки, мандрують по небу, щоб не здіймати галасу й не розбудити тих, хто спить. Головний бульвар на Рів’єрі теж належав Мітітакі, і ми запитали нашого горобчика, що робить його дядько з цим бульваром. Коли б я, наприклад, мав бульвар, то не знав би, що з ним робити.