Міфи України

Грім буває найчастіше тоді, коли небо суціль покрите хмарами, бо саме в цей час чорти особливо полюбляють дражнити Бога: бігають шляхами, крутячись у вихорі, ламають у лісах дерева, зривають дахи з будівель тощо. Аби архангелу Гавриїлу зручно було бачити, де ховається чорт, і стежити за напрямком польоту розпеченої стріли, зриваються хмари, крізь які тоді прорізується світло справжнього неба (блискавка у вигляді прямої смуги або риски, зигзаги і змійки утворюються тому, що громова стріла летить за дияволом, який утікає, по всіх напрямках. — Подільська губернія).

У Харківському і Луцькому повітах грім вважають стукотом від колісниці, якою їде по небу пророк Ілля (у Ста-робільському повіті — святий пророк Ілля горщики везе, або роз’їжджає на колісниці по небу разом з Богом), а блискавку — іскрами з-під копит коней, які везуть цю колісницю. Під час своїх роз’їздів Ілля стріляє особливими кулями в чортів. Коли в грозу згорить копиця сіна або якась будівля, то це — знак, що чорта вбито; а коли нічого не згорить, то тоді Ілля схибив, і чорт щасливо втік (Холм-ська Русь). У Вінницькому повіті грім вважають стукотом від колісниці архангела Гавриїла, який везе калачі; громовий удар — звук стріли, пущеної Богом у чорта; блискавка

— шлях стріли з неба. Одночасно з блискавкою ми бачимо «істинне небо» крізь розверзнуті хмари, що стоять на перешкоді світлу й теплу, випромінюваним цим небом, то їх несила знести ні оку людини, ні рослині. Помічено, що перед ударом грому з блискавкою на небі утворюється нібито хрест — це архістратиг Михаїл благословляє хрестом, а архангел Гавриїл стріляє в чорта/

В Ушицькому і Житомирському повітах також вважають, що блискавка — це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари під час гніву Свого, щоб вони завжди пам’ятали, що є на небі Бог (у Новоград-Во-линському повіті — осяйна оселя Бога, яка нагадує всевидяще око Творця). Якби на землю впала хоча б маленька частка цього неба, то спалила б її. Перед Страшним судом це небо відкриється в усій своїй красі і в усьому своєму блиску.

В Білгородському повіті блискавку уособлюють в образі дівчини. Купались якось дві дівчини в ріці й нумо пірнати одна перед одною. «Я, — каже одна, — пірну далі!» А та собі: «А я ще далі!» А Блискавка стоїть на березі й каже: «Не пірнайте, дівчата, — сьогодні мій день, свято: я сьогодні народилась; не можна на мої іменини купатися. Мені Бог зсукав свічу, так я ходитиму небом, світитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватиме».

Пожежу, що сталася від грози, гріх гасити, бо вона посилається від Бога на покарання, і від води полум’я ще дужче розгоряється (Старобільський повіт). Втім, загасити його можна козячим молоком, або сироваткою, або квасом (Луцький, Грубешівський і Житомирський повіти), але перед тим, як почати гасити пожежу, хтось має роздягтися догола і тричі оббігти навколо охопленої полум’ям будівлі⁵⁵

Дещо осторонь стоять вірування про грім та блискавку, що побутують у Старокостянтинівському повіті. «Чорти зносять хмари в одне місце, — кажуть тут, — і як знесуть їх дуже багато, то згортають у вали, чому в цей час дуже гуркотить у небі. Тоді для спокою Бог посилає святого Іллю з вогняною палицею: махне святий Ілля палицею — спалахне блискавка; вдарить по чорту — загримить грім».

Найкращим запобіжним засобом від удару блискавки є встромлена за сволок або за ікони освячена у Вербну неділю верба (Будаївка Київської губернії), якою в таких випадках кадять (м. Тараща. У Холмській Русі — запалені гілки дерева, якими прикрашалися ікони на свято «Боже Цяло»), або дзенькотіння дзвіночка, заздалегідь освяченого в костьолі (Грубешівський повіт), або, нарешті, чарівна паличка, згадувана нами раніше (Вінницький повіт). Якщо висить у когось над лампадою порожня писанка, то потрібно наповнити її пшеницею, інакше туди може сховатися диявол, і тоді блискавка вдарить у хату (Будаївка).

Участь Бога в боротьбі з дияволом в усіх наведених віруваннях та легендах українського народу щодо грому та блискавки пояснюється, безсумнівно, спільноарійським віруванням, а тоді вже — богомильським дуалізмом — одвічною боротьбою доброго начала з лихим. У споконвічній боротьбі Бога з дияволом брали найдіяльнішу участь, за космогонічними українськими легендами, архістратиг Михаїл і архангел Гавриїл. Звідси зрозуміло, чому вони є головними розпорядниками грому та блискавки (подекуди в місцевостях Житомирського повіту кажуть, що громом та блискавкою завідують усі янголи, і всі вони намагаються вибивати чортів, — мабуть, тому, що всі вони брали участь у скиданні Сатанаїла та його воїнства з неба). Щодо святого Юрія, тобто святого великомученика Георгія, і святого пророка Іллі, то на них в усіх слов’ян перенесено багато рис бога-громовика (Перуна).