Міфи України

Кіт (свійський — Felis maniculata domestica) створений Богом. Він — тварина добра і друг людини, що оберігає його від усього злого (Літинський повіт). В Ушицькому повіті про походження кота розповідають таке. Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити Єву. Пресвята Діва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цієї рукавиці зробився кіт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кіт і походить з рукавиці Пресвятої Богородиці, він усе-таки — тварина нечиста, бо з’їв чорта. Він володіє деякими недобрими властивостями. У хвості в нього є отрута, що викликає в людей нежить, коли кіт нап’ється води з посудини, з якої п’є людина (Житомирський, Старобільський та Проскурівський повіти), або коли сплять з котом (Старобільський повіт). Щоб убезпечитися від цього, котові одтинають кінець хвоста (Проскурівський і Житомирський повіти). Якщо кудись ідеш, то в жодному разі не можна брати з собою кота, інакше кінь стане в дорозі (Старобільський і Таращанський повіти). До кого приблудиться кіт, та людина неодмінно зубожіє; і навпаки, якщо приблудиться собака, то це — на щастя й достаток. Коли кішка перебіжить дорогу, то чекай невдачі, або ж здохне кінь; для відвернення лиха треба кинути паличку так, щоб вона перелетіла навхрест через слід кішки. Якої масті кіт приживеться у домі, такої масті треба тримати й худобу: домовик одразу ж задушить кота, якщо лиш йому буде не до вподоби його шерсть (Старобільський повіт). Кіт, який прожив дванадцять років, перестає муркотіти і стає таким лютим, що може задушити людину, чому його тоді здебільшого й забивають (Проскурівський повіт).

Кіт фігурує також у легендах про всесвітній потоп, але про ці легенди мова попереду.

УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ПРО ДИКИХ ЗВІРІВ

Шкраїнська народна зоологія, відображена в ле-гендах, не обмежується самими лише свійськими тваринами; в ній посіли відповідне місце дикі звірі, птахи, риби, гади й комахи. Народна фантазія всіляко, напевно, силкується осмислити різноманітні особливості тих чи інших живих істот і з цією метою несвідомо спускається в глиб прадавніх віків і виносить звідти уламки спільноарійських релігійно-міфічних поглядів і вірувань, то покірно повторює споріднені з нею апокрифічні уявлення, внаслідок чого витвори її в цій галузі являють собою найстрокатішу суміш елемента «легендарного» з казковим. А втім під впливом християнства порівняно серйозніший «легендарний» елемент все-таки значно перевершує елемент казковий.

З диких звірів українські народні легенди, як і слід було сподіватися, відзначили тільки тих, з якими народові найчастіше доводилося й доводиться стикатися в житті. Доволі багато легенд є про вовка (звичайний — Canis lupus), оскільки вовк, поза своїм прямим значенням, відіграє ще й важливу роль у зооморфічному зображенні демона.

Якось, — розповідає легенда (Луцький повіт), — чорт явився до Бога й каже: «Люди зовсім не доглядають своєї худоби, і вона робить шкоду. Треба зробити так, щоб люди на майбутнє боялися пускати її саму». Бог звелів тоді чортові зліпити з глини вовка. Чорт хутенько побіг, зліпив вовка і привів його до Бога. Бог знайшов вовка завеликим (той був завбільшки з доброго коня) і визнав, що його слід обстругати. Чорт узявся обстругати вовка, і з великих стружок наробив шершнів, з менших — мух, а з найменших — комарів. Він обстругав вовка до таких розмірів, яким ми його бачимо нині, й пустив. Вовк страшенно розлютився від нестерпного болю і сказав Богові, що їстиме не лише худобу, а й людей. Чорт привів вовка до людей і нацькував його на першого-ліпшого чоловіка. Чоловік той став благати вовка, аби дозволив йому перед смертю помитися. Вовк дозволив. Чоловік узяв гарного дрючка, заховав його, а тоді спитав у вовка дозволу витертися його хвостом. Вовк дозволив і це і відставив хвоста. Тоді чоловік схопив вовка за хвіст і ну його гамселити дрючком щосили. Вовк вирвався від чоловіка і накинувся на чорта. Чорт злякався і дременув від нього, вовк — за ним... І тепер, коли біжить вовк з роззявленою пащею, то люди не чіпають його, інакше чорт втече від вовка, і він кинеться тоді на ту людину, яка перешкодить йому наздогнати чорта.

В Ушицькому повіті записано такий варіант. Вовків, собак, лисиць, диких кіз, кабанів, зайців та інших звірів чорт зробив з глини. Коли все це було готове, прийшов Бог поглянути на чортову працю. Чорт давай цькувати Бога й декілька разів вигукнув: «Гужа його!» Та ані вовки, ані собаки не зрушили з місця. Тоді Бог мовив: «Ану лиш, тепер я тебе поцькую!» І щойно вимовив «Гужа!»,.як усі вовки й собаки в ту ж хвилину кинулися за чортом. Чорт хотів накивати п’ятами, та де там: тільки-но ухопився за вільшину, як собаки відкусили в нього п’яти, і відтоді чорт — безп’я-тий.⁶⁶ Загалом кажучи, на Україні є вірування, що вовки їдять чортів. Кажуть (м. Тараща): якби їх не вбивав грім і не пожирали вовки, тоді б чортів розплодилося стільки, що й світу Божого не було б видно.⁶⁷