Міфи України

Становище жінки в українській родині — вкрай незавидне. Дівчина й сестра в народних піснях оповиті високим поетичним серпанком. Але картина різко змінюється з виходом дівчини заміж. Без згоди чоловіка, часто дуже деспотичного і брутального, вона рішуче нічим не може порядкувати самостійно в домі, навіть продати для своїх потреб десяток яєць або курку. В суспільстві тим паче не має вона ніякої сили і ніякого значення. Її вважають істотою нижчого гатунку, ніж мужчина. «Жінка —• не чоловік, а баба, і бабський у неї розум», — кажуть у Старобільському повіті.

Трохи кращим є становище літньої жінки: їй принаймні підвладні молодші члени родини — діти, невістки та онуки. Але мати дуже часто в цьому випадку надуживає своєю владою, що є однією з головних причин родинних чвар. Жінки працюють, не покладаючи рук, від зорі до зорі — і в цьому, втім, самі ж винні, як свідчить про це наступна легенда, записана в Новоград-Волинському повіті.

Колись людям (йдеться про селян) було дуже погано жити на світі, гірше, ніж нині, особливо через безперервну працю: тільки й життя, що увесь час працювали, не перестаючи ні на хвилину. Ось почали чоловіки мізкувати, як би так вчинити, щоб хоч трохи поменшало в них роботи, і щоб хоч коли-не-коли мати вільну часину для відпочинку. Міркували вони, міркували, радились-радились та й дійшли такого рішення: «Звернемося, — кажуть, — з проханням до Бога, нехай він зглянеться над нами — поверне якось на інший лад наше життя, щоб у нас хоч трохи поменшало непереробної праці». Стали по тому радитися, ким би переказати все те Богові? — «Слід, — кажуть, — пошукати серед птахів, між ними вибрати надійного посланця. Але кого ж саме?» Один селянин та й радить: «Пошлемо, люди добрі, сокола-винозора! Він найбільш підхожий для нас птах: очі в нього зіркі, крила бистрі — полетить на саме небо до Бога й повідає Йому про наше гірке лихо — життя-буття!..» — «Чудова порада! Чудова!

— почулося звідусіль. ■— Виберемо сокола, — слушне діло!» Все, таким чином, залагодилося, як слід. Та раптом жінки про щось пошепталися між собою, та як зчинять ґвалт: «Ні! Ні! Не згодні! Ми не хочемо посилати сокола! Посилайте його, коли хочете, від себе, від чоловічої громади, а ми, жінки, підшукаємо когось іншого!» — «Чому ж так?» — питають чоловіки. — «А тому, — відповідають жінки, — що ми вже знаємо, як у таких випадках справи робляться — тут без попередньої змови не обійдеться. Одне те, що сокіл до вас, чоловіків, більше горнеться, до нашого ж баб’ячого горя йому й байдуже. А друге — ви йому про себе більше нарозповідаєте, то він вашу руку й більше тягтиме перед Богом і не однаково говоритиме правду про жінок і про чоловіків. Сюди повернеться — і тут крутитиме: вам перекаже всю Божу ласку, а від нас багато й утаїть.

А звідки знати — може, Бог до нас, жіноцтва, був і милосерднішим, ніж до вас, чоловіків?.. Одне слово, ми не хочемо посилати сокола!» — «Ну, тоді, може, нехай буде так, — кажуть чоловіки. —- Ми пошлемо сокола, а ви — соколиху: бо вона теж жінка — отже, вас вона не обдурить». — «Не хочемо посилати й соколиху, — запротестували жінки. — Вона боятиметься сокола й не насмілиться перечити йому перед Богом. Він їй так памороки заб’є, що діло вийде боз-на по-якому. Нас все одно і в такому разі обшахрують. А найкраще нехай буде так: не зачіпайте ви нас, і ми вас не зачепимо; посилайте ви собі сокола чи кого іншого, а ми від себе когось відрядимо до Бога, хто нам самим більше сподобається». — «Гаразд! — кажуть чоловіки. — Коли так, то й нехай буде так! Та тільки дивіться; як часом надто вже перемудруєте і вам з вашими витівками доведеться програти діло, щоб потім не нарікали на нас!» Домовившись на цьому, порозходились.