Міфи України

«Недоварив!» — каже сам до себе чорт і ну знов варити. Варив, варив, покуштував — вийшов «лях». «Ще недоварив!» — каже чорт і знов став варити. Варив, варив, знову покуштував — вийшов «німець». «Ще трошечки недоварив». І заходився знов варити. Спробував — вдався татарин. «Ось-ось ще трошечки — і буде саме такий, як я». Нумо варити далі. Нарешті спробував востаннє — вийшов «жид». «Переварив! — вигукнув чорт. — Цей вийшов уже хитріший і розумніший за самого мене! Перебрав цього разу!» А хіба ж то не правда, — завершує легенда, — що жид хитріший і розумніший за чорта? Він і безп’ятого пошиє в дурні. За іншим варіантом, перевареним виявився «німець», а «жид» — трішечки недовареним. Ненормальні суспільно-історичні умови спричинилися, між іншим, до того, що на Україні було досить поширене уявлення про «жидів» як про таких, що позбавлені навіть душі, цієї найвищої й найголовнішої з ознак, яка відрізняє людину від тварини: «жид не вмирає, а здихає, бо в його не душа, а пара; у жида і собаки не душа, а пара».

Найчастіше в легендах виводяться поряд і зіставляються з тими чи іншими яскравими й помітними типовими особливостями своїми «хохол» і «кацап». Аби належним чином зрозуміти, треба перш сказати декілька слів про взаємини між названими двома братерськи спорідненими племенами. На характер відносин між «хохлами» й «кацапами» справили сильний вплив передусім, звісно, історичні умови, що по-різному склалися для них, а вже потім — і їхні племінні особливості.

Українці, за звичаєм, називають великоросів «москалями», «лапотниками» і ставляться до них недовірливо, навіть з якимось острахом, вважаючи їх жадібними, брутальними, нещирими, хитрими, ледачими і мстивими. Народ уникає мати будь-яку справу з «москалем», не кажучи вже про те, щоб наймати його на службу. «Москаль», — говорить він, — неодмінно обдурить, або ж доведеться з ним сваритися через його лінощі й лукавство, і тоді він накоїть тобі такого, що потім весь вік жалкуватимеш». А взагалі москалів вважають за знахарів і кажуть про них: «У москаля щось у носі є. Він і ходить не так, як ми ходимо — гуртом, а один за одним, щоб легше було: передньому йти найважче, і ось, коли він втомиться, тоді інший виходить наперед» і т. ін.

Називають також великоросів «кацапами»; у них довга борода клином, як у цапа. «Москалі» походить від слова Москва. Називають їх ще «кислопузими, смердючими москалями»: «вони все квас та сирівець (незаварний хлібний квас) п’ють, так що й саме черево в них скисло». У деяких місцевостях, розташованих уздовж залізниці, їх звуть, нарешті, «хамською і дерев’яною душею» — за те, що вони під час будівництва залізниці кривдили навколишніх пастухів, однімали в тих хліб. їх вважають хитрими й дуже обережними: «москаль хоч і знає дорогу, та все ж розпитує». «У москаля душа — як повстянка: він і Бога не боїться». Склалася навіть ось така приказка: «Боже мій, Боже мій! А ми — Твої, а чиї ж то москалі?»

Деякі з названих рис перенесено й на солдатів як представників Москви, котрі також прозиваються «москалями» (на Україні до приєднання її до Московської держави не було солдатів, а були козаки).