Міхал Шьмєляк - Вники

1

МІХАЛ ШЬМЄЛЯК

ВНИКИ

(Костел мстивого Христа)

(цикл Косма Ейхерст # 1)

Видавництво INITIUM, Краків, 2021

Перекладач Марченко Володимир Борисович

2

І що за бестія, якої час повертається врешті,

Повзу у бік Віфлеєму, щоб там і народиться?

У.Б.Єйтс - Повторне пришестя

ПРОЛОГ

Спека ще тільки мала надійти й позбавити світ можливості дихати, а в провінційному невеличкому

костелі Ісус Христос, усе ще прибитий до хреста, тільки повинен був зійти з нього, щоб віддати

справедливість грішникам. Але того дня все важливе у світі відбувалося біля низького кам’яного муру, що

оточував костел й цвинтар у Вниках. Літній чоловік спирався на нього, склавши руки, ніби до молитви, а

Косма стирчав там, злий на себе, так що і не помітив його приходу. Незнайомець з'явився наче нізвідки, став

поруч і, не сказавши ні слова привітання, просто втупився в маленький костел, що, наче кіт, присів на узліссі.

Чоловіки стояли в тиші та напрузі, майже так, наче чекали першого свистка стартового матчу, збираючись

грати на все чи за честь.

– Пан вбив би пароха ждя мене? – спокійним голосом, як коли питаєш про день, запитав прибулий.

Косма подивився на потенційного замовника першого у власному житті вбивства, цілком

звичайного чоловіка під шістдесят, бідно одягненого, неголеного, але не схожого на безхатченка.

– Що ви таке кажете?! – він навіть трохи надмірно обурився, але, мабуть, це було правильно.

– Тоді ніякої справи, — сказав чоловік тим самим спокійним голосом. – Питання не було.

Запанувала ніякова тиша, яку зазвичай ніхто не хоче порушувати, боячись, які слова можуть зійти з

вуст іншої людини. Адже вони можуть визначити сенс наступних років.

– Чому ви хочете його вбити? – нарешті спитав Косма, боячись, що чоловік піде, залишивши його

перед нерозгаданою таємницею планованого замаху на священика.

– Я? – здивувався він. - Ні, я не хочу. Просто вважаю, що він повинен загинути.

– То я для пана виглядаю на вбивцю?

– Борони Боже, нічого такого, — відповів незнайомець, явно переживаючи, що міг когось образити.

– А що з пана питанням...

– Ну, так вже виходить, що пан може його вбити.

– Як виходить?

– Статистично. Так ось, я чув, що кожна десята людина може стати вбивцею. Гени, пане, чи щось

подібне. Я вже вісім людей питав, ніхто не хотів, тому ви повинні захотіти.

– Якщо вісім, то залишився ще один, надія є. – вступив у незвичну полеміку Косма.

– Ну, вісім і я, це дев'ять. А пан десятий.

– Зі статистикою не посперечаєшся, але я вас переживатиму, я не буду вбивати пароха. Навіщо мені

взагалі це робити?

Чоловік потягнувся й знову сперся об стіну. Він продовжував дивитися на костел, мабуть, шукаючи

правильних слів.

– Він погана людина. Насправді погана. Наскільки, як погані ті ночі, коли спалахують революції, наскільки поганими є будинки, в яких люди роками кінчали життя самогубствами. Зла. І йому належить.

– Тоді, вважаю, поліція має зайнятися ним?

– Заспокойтеся… — він зневажливо махнув рукою, як кожний, хто розуміє, як влаштований цей світ.

– Оскільки всі знають...

– Звичайно ж, знають. Тому він тут і сидить. Тому що він погана людина в поганому місці. І справа не

в тому, що у невідповідному. Тому що він властива людина у властивому місці. Часом кажуть, що хтось є

покликаний зробити те чи те, але це тільки про хороших. А поганих теж закликають. Хтось, мабуть, мусить

робити погані речі в поганих місцях.

Косма повільно дійшов висновку, що він зіткнувся з місцевим божевільним, який, зрештою, у

крайньому випадку, самопроголошеним філософом. Чи може така людина допомогти йому у справі, яка

чекала на нього тут? Можна почати і з божевільного, чому б і ні.

– Збочена логіка, — погодився він. – І жахлива водночас.

– Жахлива, — без особливого ентузіазму погодився чоловік. – Тому я й питаю, чи не вбив би пан

його. Справедливість буде досягнута. Подумайте ще раз.

– Навіть зважаючи на ці факти, я не спокушуся на вашу пропозицію, – відповів Косма.

– Ну нічого. – Чоловік легенько відскочив від стіни і обтрусив руки. – Ісус, мабуть, сам подбає про це.

3

– Чи не краще було б в поліцію? – спитав Косма, бажаючи продовжити розмову, бо хлоп явно

збирався йти. Він ніби і божевільний, але дискусія була принаймні цікавою. – Адже Бог справедливий, але

повільний.

– О ні, ось тут пан неправий, — швидко відповів чоловік і вперше подивився на нього. - Не тут. Пан

знає, як вони називають цей костел?

– На табличці написано, що Христа Царя.

– Так там написано. Але як називають?

Чужинець примружив очі, які прикрасили його втомлене обличчя божевільним і непередбачуваним

коридором зморшок.

– Не знаю.

– Христа Мстивого. Так кажуть.

Він знову притулився до стіни й втупився у святилище.

– Мешканці? – запитав Косма.

– Так. Але не тільки…