МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

вловлюють запах порошку, хлорки й ганчірки: десь недалеко шастає

Прибиральниця.

Діти збились у гурток і щось одне одному доводять. Найдині вуха чітко

вловлюють якісь незрозумілі слова:

—

А в мене — колі!

—

А в мене — чау-чау!

—

А в мене — шарпей!

—

А в моєї сестри — фокстер’єр!

—

А в моїх родичів — ердельтер’єр!

Подуріли, Їй-Богу! Зовсім у тій Школі мізки позабивали!

—

А в наших сусідів — лабрадор пікінес!

—

А в наших — японський хін!

—

А мені подарують боксера!

—

А мені куплять кокер спанієля!

Ох, краще б у м’яча ганяли, ніж у такий безглуздий словесний футбол!

Найда вже хотів розвернутись і йти на свою брикетну купу. Та наступні

слова зненацька прояснили суть розмови:

—

А в моєї тітки — німецька вівчарка!

Ах он воно що-о-о!.. Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка?

Найдине запитання мовби перехопила Катька — зубрилка, з якою хлопчик

сидить за однією партою:

— А в тебе, Миколко, хто?

— О, хай скаже, хай скаже! — зареготав хтось.

— У мене... Я той... Назви точної не знаю... Якась українська

розвідницька!..

— Ох, не сміши! — виокремився з гурту один Тип. — В тебе порода —

суміш бульдога з носорогом! Ха-ха-ха!

— Мій Найда — дуже розумної, дуже класної породи! — наїжачився

Миколка.

— Таку породу ще звуть «Абиздошка»! — засміявся другий Тип.

— Та він... Він мене від урагану врятував! Він знаєте, як бігає?!! —

Миколка затис кулаки, хоч бачив, що сила не на його боці.

Найда і собі зайняв позицію, яку Миколчин учитель фізкультури називає

«на-ста-а-арт...».

— Хе, чи не з тих він, що про них кажуть: для скаженої собаки — сто

кілометрів не крос? — домагався свого Перший Тип.

— Скажений? Це твій шарпей скажений! — не здавався й Миколка.

— Твій Найда такий самий вошивий, як і ти!

Найда згрупувався в позицію «Ува-а-ага!»...

— Що? Та мій Найда мудріший за всіх ваших кокерів-мокерів!

— Я зараз покажу «мокерів»! — Перший Тип ухопив Миколку за барки.

«М-м-м-марш!!!» — пролунало в Найдиній голові фізруковим голосом, і він

коршуном кинувся на ворога. Идеться-бо вже навіть не про його, собачу, честь

— про честь господаря!

— Ти гля, цей блохотрус уже тут як тут! — трохи злякано вигукнув

Другий Тип. — Ще візьме й покусає!

— Забери свого здихляка, бо фізрукові розкажу! — занив Перший Тип.

Ага, злякався-таки, «герой»!..

— Попросиш у нього пробачення, тоді пустить! — віддихувався від

Типового «рукостискання» Миколка. — Найдо, тримай, поки я не скажу!

Найда й не думав пускати, хоч рукав задушливо тхнув соляркою та

мастилом: видно, в Першого Типа, крім шарпея, є ще авто.

— Ну, попрошу, попрошу пробачення в твого паршивця, якщо він потім

покаже, що має клепку! — бадьорився Перший Тип: йому таки хотілося

звільнитись од «паршивцевих» зубів.

— Проси, і він покаже! — гордо наказував Миколка.

— Як його там? Згуба? Ах, Найда! Найдо, пробач! — крізь зуби вицідив

Перший Тип.

— Відпускай! — дозволив Миколка, і собака розслабив пащу.

— А тепер, Найдо, апо-о-орт! — Другий Тип розмашисто кинув у проти-

лежний кінець стадіону тенісного м’ячика.

Що таке апорт, Найда не знав, та й не збирався слухати нікого, крім

хазяїна.

— Принеси! — наказав Миколка.

Отак би й зразу! — Найда вихором злітав за м’ячиком.

— Бачте, хлопці, який! — здивувалась Катька. — Я десь читала, що безпо-

родні коти дуже розумні. Це ж, мабуть, і з собаками так само!

Теж іще, велика читальниця! Знайшла, з ким порівняти!!!

— Найдо, сидіти! — не вгавав Миколка.

Найда сів.

— Найдо, дай п’ять!

Найда наставив одну, потім другу передню лапу, і хлопець ляснув по них

своїми долонями.

— Ти гля, і справді розумний!

— Найдо, служити!

Найда зіп'явся на задні лапи, передні зігнув перед собою. Для більшої

переконливості ще й морду покірливо схилив набік.

Діти схвально загули. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував

Найді ковбаски.

Але Найда не зробив навіть руху назустріч смакоті: чекав Миколчиної

вказівки.

—

Ого, який молодець! — вразились і найбільші скептики.

—

Гаразд, бери! — махнув рукою на ковбасу Миколка.

Найда з гідністю — ну, якщо так просите, — взяв кружечка й ніби знехотя

проковтнув.

—

Ану хай ще щось зробить! — уже добрішим голосом попросив

Перший Тип.

—

Найдо, голос! — поблажливо зважив на його прохання Миколка.

—

В-в-в-вав!

— Найдо, фас!

—

Гр-р-р-р! — вдавано наїжачився Найда в бік Першого Типа. Знає ж,

що Миколка жартує!

—

Найдо, шухер!!!

І Найда вмить опинився за парканом, хоч насправді Прибиральниць ніде не

було.

—

...А він ще ж і здоровіший від всяких лабрадорів! — обговорювали

собаку діти, коли Дзвінок уже шикував їх у шеренгу.

—

Ну так, це породистого викинь на Вулицю — і наступного дня

здохне, а цей і в воді не потоне, і в вогні не згорить!

Та й на вигляд він симпатичний!..

—

Ще й від урагану врятував! — згадала Катька.

—

А як?

—

Розкажи...

Найда ворушив вухами, дослухаючись до милих серцю розмов.

А очима сторожко слідкував за футбольним полем: а що, коли м’яч