МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“Брати Русини!

Довгі віки ділилися народи на пануючих і поневолених. Один панував над другим, нажирався його добром, а в заміну за те гнобив його і відбирав йому рідну мову і святу віру.

І наш великий 40 мільйоновий український народ пережив сотки літ неволі на своїй рідній землі, стогнав тяжко під чужим ярмом, і нізвідки не було йому ні помочі, ні поради. Його пошматували, поділили границями, щоб легше над ним панувати. А границь тих стерегли так, щоб - не дай Боже, - не зійшлися силою розділені брати-русини, щоб не дізнались один про другого, бо знали гнобителі, що гірко їм буде, як український народ пірве кордони, спробує своїх сил, злучиться разом і пімстить свої кривди. Так терпів, страждав, один брат під польським, другий під московським ярмом, а вже найбільше стогнали ми по сім боці синіх гір, під мадярським ярмом.

Терпіли ми неволю і знущання, не знаючи навіть один про другого, доки не настала війна, де зійшлися всі три брати разом на полях битви. Чотири і півроку була страшна різня людей, ллялася ріками кров, гинули мільйони, а їх добро-кервавиця йшло з димом.

За щож то все? Мордували себе взаїмно люди, що собі нічого не були винні. Хто спричинив цю різню? Спричинили її могучі світа цього, щоб скріпити кров'ю народів своє панування над ними і зміцнити кайдани народів їх же власною кров'ю. Та сталося зовсім інакше, як гнобителі міркували, криваву війну починаючи. Далеко зза моря, столиці американських держав залунав клич президента Вілсона: Проч з неволею! Кінець гнобителям! Не сміє бути більше пануючих і поневолених народів! Кожний має право на волю і самовизначення! І провалились кордони і мури тюремні, які ділили одного брата від другого! Піднялися досі гноблені й топтані народи: словаки, словінці, чехи, хорвати, серби і інші.

Та й український-руський народ, найбільший з всіх поневолених, зробив ужиток з того права самовизначення, пірвав свої кайдани, розбив мури, які ділили одних братів від других.

І зійшлися наперед два брати по довгій і тяжкій розлуці та обнялись сердешно. Серця у них радісно бились, бож вльні вони на своїй землі. Серця двох братів стиснулись на згадку про третього найменшого тяжко “раненого брата”, що тут за синіми верхами Карпат над берегами Тиси ще й далі стогне в мадярськім ярмі й кличе: “Ходіть браття, подайте мені помічну руку, поможіть мені скинути тяжкі кайдани та й стати вольним чоловіком: прийміть мене до своєї великої хати, я хочу з вами жити в одній, вільній нероздільній Україні!”.

І два брати почули той голос. Взяли ясний кріс на плечі і гострий меч у руки та й прийшли сюди до нас, за високі гори, свого рідного третього брата рятувати, його з неволі визволяти.

Брати рідні!

Ми є тим третім тяжко “раненим братом”, а два брати українці - з Галичини і з-над Дніпра - ідуть на наш клич нам на поміч. Прийміть же їх як рідних так щиро по-братерськи, як вони нам щиро подають помічну руку. Всі ми діти одної матери-України: одна в нас мова, одна у нас віра, одна душа й серце. Слухайте як кличе до вас наша матір, наша Україна:

Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята!
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!

По сотках літ перший раз завитала до нас весна народів. Горе нам буде, як не скинемо тепер чужих кайданів. Тоді останемо й надалі рабами, і погноєм чужого племені. Весь угроруський народ знидіє і потоне в чужому багні. Згине славне руське плем'я по сей бік синіх гір і сліду по нас не стане, лише гори і полонини будуть тужити за чудовими звуками української мови та пісні. Але того вже нам тепер не боятися! Ми угро-русини українці збудилися з віковічного сну і йдемо з нашими братами на зустріч сонцю золотому.

Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою.
Згорне мати до купи всі діти
Теплою рукою!

І це станеться, браття, тільки мусимо постояти за свою святу справу.

Брати Рідні! Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі й обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи на оборону Вашої волі і рідної землі. Наші закарпатські брати нам помагають, але наше діло є вибороти свободу і закріпити її! То ж до зброї, брати! До організації своїх сил. Бо лише тоді, як буде у нас сильне і здисципліноване військо то наші гнобителі не вдіють нічого проти нас. І ще одно, браття: Має бути найбільший порядок. Один другого не сміє рабувати і кривдити.

Ударив великий дзвін, надійшла рішаюча хвиля. Станьмо ж, брати, як один за нашу святу справу!

Чи тепер, коли всі народи світа скидають кайдани і стають вольними людьми, - ми одні маємо остати вічними рабами? Ні! Ми станемо всі за наше святе діло і Бог поможе нам, що

...засяє нова зоря на весь край
І від Тиси до Кубані стане рай, стане рай!

Хай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказ! Хай живе і пишається наша велика Одноцільна Українська Республика!”

Ясінє, дня 10-го січня 1919.

Українська Народня Рада в Ясіню”.