МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

3. Всенародний Конгрес просить, щоб українське військо обсадило комітати, заселені Русинами, і щоб заосмотрило поживою населення, яке живе у важких обставинах.

4. Всенародний Конгрес вітає всі визволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Юго-Словян, Румунів, Поляків і Німців.

5. Всенародний Конгрес вітає мадярське народне правительство, яке, стоячи на демократичних основах, признало право самовизначення народів і не вживало ніяких насильств проти організування руського народу в Угорщині й проти висловлення його правдивої волі.

6. Всенародний Конгрес висловлює подяку всім державам Антанти і їх союзникам за те, що вони боронили демократичний дух і вибороли пригнобленим народам свободу, та просить, щоб вони помогли здійснити постанову Всенародного Конгресу.

7. Всенародний Конгрес вибирає для ведення справ угроруського народу Центральну Народну Раду і надає їй повновласть заступати Угорських Русинів усе і всюди, де цього буде потрібно, перед усіми народами і зробити все, що кожночасно буде потрібно в інтересі угро-руського народу.

Головою Центральної Ради Угорської України вибрано д-ра Михайла Бращайка, членами: д-ра Юлія Бращайка, Івана Волощука, Євгена Пузу, Василя Йосипчука, Івана Келемена, Івана Джумурата, Дмитра Симулика, Василя Біро. Рада мала повновласть кооптувати дальших членів”.

В тому часі в Мадярщині прийшли до влади комуністи. Заохочені Антантою чехи займають західню частину Закарпаття. Дня 8 травня 1919 року відбулися в Ужгороді збори на постанови яких чехи покликаються, як на акт остаточної злуки Закарпаття з Чехо-Словаччиною. На цих зборах виступав д-р Юлій Бращайко від Руської (Української) Центральної Народної Ради, який погодився, щоб територія Мадярщини, заселена русинами-українцями, була прнлучена до Чехо-Словаччини, поки на міжнародньому форумі не буде остаточно вирішена судьба України”.^[25]

В цих зборах брали участь люди з Ужгородської “Ради Угро-Руського Народа” і згадані вже вище пряшівські представники - Бескид зі своїми москвофілами. Законних делегатів Хустської Ради, правдивого репрезентанта східнього Закарпаття, не було. На зборах було, проте, багато чехів, словаків і галицьких москвофілів. Збори проголосили себе представником всіх трьох “Рад” і проголосили злуку з Чехо-Словаччиною.

З усього виходить ясно й недвозначно, що українське Закарпаття ніколи не думало про злуку з Чехо-Словаччиною, що аж в часі чеської окупації під терором і натиском чеської влади опортуністична частина інтелігенції (переважно москвофіли), зі страху перед комунізмом, вирішила на власну руку піти на злуку з Чехо-Словаччиною. Протокол з 8 травня 1919 року не є висловом згоди на злуку з Чехо-Словаччиною всіх трьох закарпатських “Рад”, цей протокол є одним із тих фальсифікатів і документів забріханости, яких повно в архівах тих років, коли то під плащиком демократії і справедливости приховані вовчі апетити ковтати одну здобич за другою.

Наведу ще декілька прикладів тієї нещирости і нечесности, яку виказали чехи в той вирішальний час у справі Закарпаття. Д-р Гр. Жаткович^[26] (у своєму експозе) пише, що він висказав д-рові Бенешові невдоволення у справі кордонів Закарпаття, на що Бенеш відповів: “Що Мирова конференція переорієнтувалася з огляду на свої власні причини. Границі Підкарпатської Руси хоче зробити якнайменші. Мирова конференція задумує установити словацько-руську границю по ріку Уж”. Жаткович пише, що він енергійно запротестував, але Бенеш зараз відповів, що він певний, що словаки не погодяться на це. В дальшій дискусії дійшло до обопільної згоди, що найкращим способом і виходом із ситуації буде просити, щоб конференція встановила лише тимчасові кордони, і щоб вирішення цієї справи конференція залишила мирному взаємному порозумінню поміж ЧСР і Підкарпатською Руссю. “А на мій запит” - закінчує Жаткович, - “які гарантії маю, що Мирова конференція прийме це порозуміння” - він сказав: “Обіцяю вам, що Мирова конференщя зробить так, як ми порозумілися, а коли б ні, то я обіцяю вам, що не підпишу мирового договору”. Що з тієї обіцянки вийшло, всі ми добре знаємо.

Договір у справі Закарпаття міститься в параграфах 10-13 договору в Сен Жермені, який чехо-словацька влада оформила в “генеральному статуті для організації Підкарпатської Руси”. Тут читаємо:^[27]

“1. Чехо-Словаччина зобов'язується встановити Руську територію на південь від Карпат у границях, опреділених славними союзними і заприязненими державами, як автономну одиницю в Чехо-Словацькій державі, і наділити її найширшою самоуправою, що годиться з єдністю Чехо-Словацької держави.

2. Країна русинів на південь від Карпат буде мати окремий сойм. Цей сойм буде виконувати владу у всіх мовних, шкільних, релігіиних питаннях, в самоуправі місцевої адміністрації, як також в інших питаннях, які призначать йому закони ЧСР.