МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

У зв'язку з цим, варто порівняти засади д-ра Т. Масарика на яких він будував чеську державу. В “Чеському Питанні” він каже: “Політична незалежність сама по собі є не більше як право на самостійне національне існування. Для мене є ясним, що ніяка держава не може існувати, оскільки вона не базується на моральних засадах”. Далі він каже: “Для мене чеське питання є питанням гуманности, питанням совісти”.^[31] Іншими словами д-р Т. Масарик стояв на засаді національного принципу. Однак, його розуміння національного принципу не мало завершення, бо національний принцип, бувши природним принципом, є двосічним мечем, обидва кінці його є однаково гострі. Оскільки Масарик використовував національний принцип тільки для чеського народу, а в ім'я цього принципу намагався поневолювати інші народи, то наслідок не міг бути інший, як той, що його зазнала ЧСР в 1938 році. Бо, як каже народня приповідка, не роби іншому того, що тобі не миле. Це є добра наука для тих народів, що поневолюють інші народи. Правда, не все здійснюється, як плянують поневолювачі й як це побачимо на чеському прикладі, бо на це дає нам відповідь наша народня мудрість - Божі пляни мелють поволі, але зате певно.

Злочинна колоніяльна політика чехів на Закарпатті викликала страйки, демонстрації, насильства зі всіх сторін. Світова економічна криза, що почалася у листопаді 1929 року в Америці, поширилася всюди, а на Закарпатті вона досягла страшних розмірів, бо встановлений чехами колоніяльний режим відбігав далеко від демократії і гуманізму, який чехи святочно прирекли заховувати в мировому договорі. Цей режим був справжнім бандитизмом і як наслідок його, трьом четвертинам населення Закарпаття загрожувала голодова смерть. Чехи знали бідне верховинське населення лише перед виборами, коли роздавали бідному населенню запліснявілу кукурудзу.

Дістатися до державної служби місцевому населенню було майже неможливо, бо урядовців на державні посади спроваджувано з Чехії. При цьому треба зазначити, що на Закарпаття присилали з чеських земель не найкращих людей. Були це переважно авантюристи й кримінальні елементи.

Довга економічна криза для закарпатського населення показалася дуже трагічною. Жиди й інші чужинці за неймовірну низьку ціну відкуповували від українців їхні останні шматки землі. Через страшну заборгованість селянство попадало в невільничий стан.

Одним із дуже зручних засобів чехізації Закарпаття були чеські школи, які поставали, немов гриби по дощі. Щоб заложити чеську школу в селі, вистачило пару дітей чеського жандарма, чи урядовця, декілька жидівських дітей, а решта дітей, що складалася з місцевих українських дітей, заманювано у школи всякими вигодами та обіцянками. Якщо в селі не було своєї школи, місцеве українське населення не мало іншого виходу, як посилати своїх дітей до чеської школи.

Українське учительство, згуртоване у своїй організації “Учительська Громада”, протестувало проти такого “культуртрегерства”, і за це велика частина національно свідомого учительства була переслідувана. Щоб покарати таких осіб, чехи шкодили їм тим, що їх постійно перекидували з одного місця на інше.

Як відомо, у східній Україні в 1927-30 роках проходила хвиля українізації. Захоплення нею не минуло і Закарпаття. Знайшлися серед українців люди, які під проводом поета-письменника Василя Гренджі-Донського почали видавати суспільно-громадський місячник “Наша Земля”, що був присвячений у великій мірі подіям в Україні. Місячник мав носити назву “Українська Земля”, та чеська поліція не дозволила на цю назву. Часопис був поставлений на високому рівні й знаходив широкий відгомін на Закарпатті. Біда тільки, що він проіснував всього два роки, бо після смерти Скрипника українізація в Україні була зліквідована, а “Наша Земля”, не мавши підтримки з України, припинила своє існування.

Поява “Нашої Землі” на Закарпатті мала також і негативні наслідки в нашому житті. Чеська урядова преса на Закарпатті, особливо “Podkarpatske Hlasy”, орган аграрної чеської партії на Закарпатті, накидувалася на українство, утотожнюючи його із комунізмом. Таке наставлення чеської публічної опінії на Закарпатті тривало ще довгі роки після короткого життя “Нашої Землі”.

Від 1930 року, від часу як я почав працювати, мені довелося жити в Мукачеві, центрі москвофільства й мадяронства. В Мукачеві у тому часі були два сильні москвофільські центри: реальна гімназія під управою С. Драгули й Учительська Семінарія, де головну скрипку грала московка Наталія Шкирпан. Ці дві школи разом з “Обществом Духновича” надавали характер “русскости” Мукачеву.

Державна Торговельна Академія в Мукачеві