МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

Варшавська радіопередача з 30 вересня 1938 року у справі польських домагань від ЧСР заявила наступне: “Польща не визнає тримісячного терміну для полагодження її справ. Польща має повну свободу упорядкувати цю справу сама. Німеччина й Італія поставилися до цього зі зрозумінням. Польський уряд не очікує, щоб якась інша сила полагоджувала те, що він сам може зробити”. Ще того самого дня польський уряд вислав до чехо-словацького уряду ультиматум, що 2 жовтня він займає польські землі (околиці Тяшина). Цей ультиматум чехи прийняли.

Після того, як німецьке військо вмаршувало на територію ЧСР, окупувавши судетські землі, частина судетських німців, яка була противником нацистів, і яка співпрацювала з урядом ЧСР, втекла на чеські території, де її чеська поліція і жандармерія виловила й передала гестапо. Приблизно було їх коло 20,000.

Зрада брітійського уряду в підготовці Мюнхенського договору, в наслідок якого Німеччина дістала все те, що хотіла, є очевидною з наступного.

1. “Про висилку місії Лорда Рансімана до Праги говориться, що це зроблено на бажання ЧСР. Це не відповідає правді, бо фактично Лорда Рансімана післано до Праги зразу після візити гітлерівського дорадника капітана Відемана. Ця візита відбулася в приватному домі Лорда Галіфакса (18 липня 1938 року).

2. Факт, що Лорд Рансіман більшість свого часу в Празі присвятив ставленику Гітлера, Генлайнові, який відкидав одну за одною пропозиції чехо-словацького уряду, з чого ясно виходило, що Генлайн не був зацікавлений в полагодженні справи з ЧСР.

3. Факт, що Лорд Рансіман написав Гітлерові дня 2 вересня 1938 р. листа, в якому просив Гітлера бути терпеливим, запевняючи його, що до 15 вересня 1938 р. він буде мати розв'язку справи.

4. Факт, що плян Лорда Рансімана був тим самим, що був прийнятий на Мюнхенській конференції чотирьох великодержав: Брітанії, Німеччини, Італії і Франції.

5. Факт, що прем'єр Чемберлен дав вільну руку Гітлерові переводити мюнхенські рішення так, як бажав собі Гітлер.

6. Факт, що Чемберлен зробив усе, що міг, щоб не допустити СССР до слова у вирішенні долі ЧСР, хоч СССР була союзником ЧСР і Франції. Він це зробив, переконавши французький уряд, що совєти неспроможні допомогти ЧСР, бо не мають безпосередніх кордонів з ЧСР.

7. Факт, що прем'єр Чемберлен мав тригодинну зустріч з Гітлером 15 вересня 1938 р. в Берхтесгадені, на якій не був присутній Гітлер, тільки його перекладач.

8. Факт, що ЧСР була змушена до поступок ультиматом брітійського й французького урядів з дня 28 вересня 1938 р. Цей ультимат, як і його зміст, ніколи не був поданий до відома англійського й французького народів”.^[46]

На внутрішньому фронті 1938 рік позначився новим наступом українства. Був це час великої активізації українства Закарпаття. Приїзд “американсько-русской” делегації в особах О. Янчишина й Геровського небагато поміг місцевим москвофілам. Правда, цей приїзд спонукав дві Народні Ради: Українську й “Русскую” до спільної наради, що відбулася 31 травня 1938 року. Ці наради відбувалися кількакратно, так що з початком жовтня 1938 року вони довели до узгіднення позицій. Це був важливий тактичний момент, бо чехи відмовлялися переговорювати з українцями, вказуючи на їхнє роз'єднання.

В квітні 1938 року чеська влада загострила цензуру й заборонила читати закордонні українські часописи “Наш Прапор”, “Дзвіночок”, та “Націоналіст”. Вона хотіла показати національним меншостям тверду руку.

Дня 17 вересня 1938 року заарештовано Івана Рогача, а за д-ром С. Росохою пошукували. Заборонено всякі збори й засідання. Засідання Президії Народної Ради відбувалися по приватних домах.

При моєму останньому особистому контакті із Закордонним Проводом ОУН в Празі в кінці серпня 1938 року устійнено, що на випадок мобілізації чеської армії, я маю виїхати за кордон з певною місією. Довго на це не довелося чекати, бо чеський президент Бенеш проголосив мобілізацію чеського війська 22 вересня 1938 року, о 10-ій год. вечора. Вранці 23 вересня я з дружиною вже їхали до Братислави, щоб дістатися до Відня. В тому часі у зв'язку з мобілізацією всі кордони вже були замкнені. Тому з Братислави ми виїхали до Праги, щоб дістати зв'зок до Райхенбергу, щоб там знову дістати зв'язок з місцевими українцями, які допомогли б нам дістатися через Судети до Німеччини. Кордон чесько-німецький ми перейшли вранці о 7-ій годині під час зміни сторожі. Наші пашпорти ми залишили в Празі, діставши натомість документи українських емігрантів. Це було необхідним зробити, бо я був військовозобов'язаний, а мій річник був мобілізований. Мене могли судити як дезертира за невиконання військового обов'язку.