МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“Одного березневого сумного дня
мадярська п'яна салдатня
на полі битви трупи позбирала,
своїх з почестями поховала.
А наших, голих, босих, покатованих
на ті вози селянські поскладала,
і так везла в столицю вулицями,
щоб насміхалися над ними
нові пани, зарозумілі, гордовиті.
Було огидно бачити ту нечесть,
коли ще й трупи так спрофанували.
Знущались варвари прокляті
ще і з поляглих у боях та мертвих,
яких самі замордували,
хоч ті із ними не воювали.
На кладовище потім привезли
скидали в яму в чім були
та за собою землю зарівняли,
щоб і знаку не залишилося,
щоб українці навіть те не знали,
що де поховані вони,
Могила ця - Могила Невідомих,
холодна, мовчазна німа,
ніхто не знає хто вони,
яке їх прізвище і звідкіля,
А скільки їх лежить - ніхто не рахував,
ніхто їх не ідентифікував,
з розбитими обличчями та голих,
і жадних документів в них нема,
а форму й одяг з них увесь стягнула
мадярська та солдатська жебрачня,
а в графів обшарпана й сама...
Могила ця без дошки, без хреста,
без напису... Зарівняна, пуста.
Та ось на другий день, на диво мадярні
вночі вінці з'явилися на ній
з червоних рож, гвоздиків і чатиння...
Тієї днини ті вінці з могили
гонведи всі позбирали і спалили.
За тиждень на могилі появились знову
червоні квіти, ще і посадив хтось
маленький прут - рослину яворову,
І нехай росте, хоч так ми будем знати
могили місце де шукати,
як заросте вона травою...
Та варвар з угорської пустині
брутальним чоботом своїм
ті квіти потоптав і нині
і вирвав яворика, щоб не ріс
на тій могилі, і геть поніс,
і поломав той прутик на коліні.
Вночі могилу знов хтось покопав,
засіяв квіти і червоний мак,
хай біситься мадярський кат
тепер уже не стопче їх ногами
і всіх не виполе кривавими руками.
Дубову дошку, грубу і важку
встромили в землю українські руки,
її напевно, виймуть ті звірюки,
нехай на ній той напис прочитають.
А напис так звучав:
“Герої за Свободу полягли та живуть серед народу”

, І знов прийшли ті варвари, кати,
понищили і ці нові сліди,
викрикували і слова погані,
бо вже червоні маки розцвітали,
так само, як і васильки в Копані
на масовій могилі тих героїв,
що в битвах полягли на “Краснім Полі”.
Жандарми знову маки затоптали
і на могилі грунт перекопали
та мусіли константувати й те,
що українську душу не зломили.
Тут відчували ту моральну силу,
яка приходить і на цю могилу.
І знов минув там тиждень-два
і на могилу посадив хтось рожі
і викликав тим погляди ворожі.
Жандарми в Хусті бісились
і по хатах робили труси.
Начальство враз зловити мусить
бунтівників порядку, що глузують,
таємно на могилі демонструють.
І от жандарми почали
вночі могилу вартувати,
і тих, що квіти там садять
задумали спіймати й покарати.
Але над рано сторожа не спала
у крові там лежав жандарм,
його застрілив партизан”.^[93]