МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“Піка і його співробітники, старалися не допустити у воєнні справи московських агентів, бувшого посла Зденка Філінгера і генерального секретаря чеської комуністичної партії Клемента Готвалда”.^[105]

У війську панувало безладдя, шовінізм, антисемітизм, обман, крадіж, насильство й подібне.

“Проти волі чехо-словацької влади і міністра оборони К. Готвалд, генеральний секретар комуністичної партії в СССР, іменував командуючим чсл. війська в СССР підполковника Людвика Свободу, а начальником штабу Богуміра Ломського”.^[106]

Решту ключевих позицій в новопосталому батальйоні зайняло 286 жидів. НКВД наставило свого агента, підпоручника Ріїцина, начальником воєнної тайної політичної поліції. Від самого початку рішено не допустити закарпатських українців до жодної важливої функції.

Мстислав Скит-Закарпатський накреслює такий портрет підполковника Л. Свободи: “Чех, народжений 25 листопада 1895 р. в селі Грозманітин, на полудневій Моравії. Закінчив після 1918 р. воєнну академію і був кадровим старшиною. В 1939 р. осягнув ступінь підполковника. Після окупації ЧСР Німеччиною, емігрував в червні 1939 р. в Польщу, а після нападу Німеччини на Польщу втік до СССР. Людина слабого характеру, політичний безхребетник і кар'єрист, чеський шовініст, комуніст і україножер. Нездібний комендант і жалюгідний стратег”.^[107]

Далі Мстислав Скит-Закарпатський пише про Л. Свободу: “Дня 12 листопада 1947 р. Л. Свобода, як чсл. міністер народньої оборони заявив в чеському парляменті, що він вислав для поборювання УПА в Карпатах п'ять дивізій війська і 3,630 бувших партизан-спеціялістів. Свобода відіграв підлу ролу в комуністичному перевороті в Празі в 1948 р. Зрадив президента Бенеша і протикомуністичну коаліцію. Але і комуністи розоблачили його, позбавивши його міністерства народної оборони, арештували і викинули з армії. Від 1948 до 1952 р. був рахівником в колгоспі. З біди поміг йому вийти Нікіта Хрущов, зробивши його за час 1955-58 начальником військової академії. Другий раз поміг йому Олександер Дубчек в 1968 р., зробивши його президентом ЧСР”.^[108]

. Хоча президент Бенеш і міністер народної оборони ген. Інгр і начальник чехо-словацької воєнної місії у Москві ген. Піка протестували проти висилки першого самостійного чсл. батальйону на фронт, бо вояки батальйону не були підготовлені й вишколені до бою, московське воєнне командування таки вислало цих людей на фронт.

“Батальйон москалі зразу приділили на найгірший відтинок постійного німецького пролому під Харковом в районі села Соколово. Батальйон вступив в бій 8 березня 1943 р. Йому був приділений відтинок фронту приблизно на 15 км., що відповідало терену для одної комплетної дивізії. Кожний бачив, що смертники засуджені на ліквідацію. Батальйон не мав танків, лише легкі протитанкові гармати застарілого типу, легкі міномети, якісь кулемети і рушниці. Німецька СС дивізія “Totenkopf” вступила в атаку з 60-80 тяжкими танками, тяжкою артилерією, тяжкими мінометами і кулеметами. Вони мали велику перевагу в людях і техніці. В першій лінії проти СС дивізії стояли закарпатці, яких там полягло 450 і було багато ранених. Вони знищили 31 танки, транспортери, декілька гармат, кулеметів, і вбили понад 400 німців.^[109]

Генерал Свобода пише про перше бойове хрищення батальйону під селом Соколовим, недалеко Харкова таке:

“Напад СС дивізії відбито з великими стратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріялу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші страти були 86 вбитих і 56 ранених”.^[110]

До тих страт ген. Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, бо, як видно, він ні словом не згадує про участь закарпатських українців в бою під Соколовом, так немов би їх там взагалі не було. Не дивлячись на те, що в тому часі на 2,370 загальної кількости учасників бою, закарпатців було 1,780, або 75 відсотків усіх бойовиків батальйону. Це цілком не вказує на об'єктивність ген. Свободи. Чи, може, він не хотів дати Бенешові аргумент в руки, який противився висилці батальйону до бою?

Несторович у своїй книжці подає... “під селом Соколове відбулося перше бойове хрещення з поважними втратами, бо було 54 вбитих і поранених. (Нещодавно там поставлено пам'ятник”.^[111]

Число вбитих і ранених, що його подає український учасник тих боїв є щонайменше десять кратне.

“Геройство закарпатців здивувало москалів і чехів, що дивилися на цю нерівну “м'ясорубку” в тилу і завчасу повтікали. Чехи тепер розповідають про Соколово цілковиту брехню, і навіть затаюють українське геройство і жертви”.^[112]

З великими втратами повернувся перший чехо-словацький самостійний батальйон до Бузулуку, де його членів зустріла прикра несподіванка.

“На пропозицію командування чсл. батальйону Президія Верховної Ради СССР нагородила орденами і медалями 84 чехів і жидів, котрі взагалі в бою не були, а надпоручника Отакара Яроша, що згинув в церкві - героєм СССР. Закарпатські українці як гарматне м'ясо залишилися без спостереження”.^[113]