Читаем МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ полностью

Читач може оправдано запитати, чого шукали українці Закарпаття в Чехо-Словацькій Заграничній армії в СССР? Що їх привело до того, що вони пішли боронити той зненавиджений большевизм?

Щоб відповісти на ці питання, треба собі уявити положення карпатських українців після окупацї Мадярщиною Закарпаття.

За роки 1939-1944 через тюрми та концентраційні табори перейшло 133,396 закарпатців, з них 54,982 були вбиті; на свободі безпідставно й без суду мадяри замучили й розстріляли 27,644 людей”.[97] Вистачало показати на когось пальцем, що він українець, що в мадярів було тотожне з поняттям Січовиків, партизан, тобто одним словом ворог Мадярщини, щоб його мучити й розстріляти. Ці нечувані звірства доконували на українцях місцеві мадяри та їхні поплентачі - москвофіли.

Насильна мадяризація населення Закарпаття привела до того, що поміж молодшою генерацією знаходимо дві третини неписьменних або цілком неграмотних. Мадярський терористичний провідник Микола Козма зобов'язався мадярському урядові, що він на протязі 20 років повністю зліквідує українство на Закарпатті. Бачучи якими засобами цей кат українців оперує, можна прийняти твердження Козми за правдиве. І як тепер знаємо, Мадярщині не судилося окупувати Закарпаття на протязі 20 років, бо за 5 літ від окупації Закарпаття, вона сама стала васалом большевиків і впала у ситуацію, про яку ніколи б не могла навіть думати.

На протязі тільки одного року після мадярської окупації Закарпаття, харчові засоби населення вичерпувалися. Українці стояли на порозі голодової смерти. Нечувана нужда, мадяризація, тюрми, концентраційні табори та примусові роботи, примушували закарпатців шукати виходу з того катастрофічного положення, в якому опинилося Закарпаття по окупації його Мадярщиною.

Розподіл Польщі поміж Гітлером і Сталіном у вересні 1939 року, коли загарбані Галичина й Волинь були приєднані до УССР, давав закарпатським українцям надію на порятунок. До цього немало спричинилася большевицька пропаганда, яка закликала українців переходити через Карпати в Україну.

“Від 15 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. (від окупації большевиками Галичини й Волині до вибуху війни між Німеччиною і СССР, прим. автора), емігрувало до Галичини, тоді вже УССР, понад 55,000 українців. При чому це була молодь, 90% мужчин і 10% жінок”.[98]

“Закарпатців, які в перші роки окупації Мадярщини масово втікали до Радянського Союзу, засуджували за нелегальний перехід радянського кордону і поголовно відправляли до трудових таборів, де в період культу особи Сталіна панувало Беріївське свавілля”.[99]

Переходи до Галичини відбувалися майже через всі прикордонні села північного Закарпаття. Всі ці втікачі опинилися в Галичині в таких місцевостях: Львів, Стрий, Станиславів, Жаб'є, Надвірна та інших місцевостях. За короткий час їх всіх НКВД виловило. Не здаючи собі справи з обставин, думаючи, що вони попалися в руки української влади, наші втікачі щиро признавалися про свою участь в “Карпатській Січі”, ОУН, партизанці й до інших національних організацій. Таким признанням вони фактично видавали на себе смертний вирок.

“Началися тяжкі слідства зі застосуванням модерних методів мучення. Приводять закарпатця у “чорну камеру” в підвалі, де на бетоні лежать 3-4 трупи. Треба дивитися цим спотвореним жертвам в обличчя і “признаватися” до “злочинів”, яких в житті ніколи не думав робити. Інколи на стелі висять 4-5 мертві, і це ніби диверсанти... Догола роздягнений, ставати босими ногами на розпалену бляху, копали у сім'яники (яєчники) і жолудок та безліч методів мучення. На цих “слідствах” були присутні переодягнені мадярські контррозвідчики, з котрими НКВД мало “братерський” договір для протиукраїнської боротьби. НКВД виготовляло для мадярів точні списки, фотографії, відтиски пальців і всі потрібні інформації про втікачів. Потім НКВД декотрих розстріляло, а інших почало вивозити на совєтсько-мадярський кордон між Галичиною і Закарпаттям передаючи цих нещасних втікачів у мадярські руки. Жертви мусіли самі собі викопувати могили. На це звірство мадярів москалі дивилися з другої сторони кордону. Коли траплялося, що хтось пробував втікати назад на сторону Галичини, такого застрілювало НКВД. В такий нелюдський спосіб було розстріляно 25,000-30,000 закарпатських українців. Декотрих мадяри з поломаними руками і ногами, видовбаними очима і спотвореним тілом повісили на смереки з таблицею: “Так скінчите всі”.[100]

Не дивлячись на велику небезпеку-пересторогу, все таки декому вдалося втікти з їхніх рук, щоб сьогодні бути свідками масового мадярського злочину.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Достоевский
Достоевский

"Достоевский таков, какова Россия, со всей ее тьмой и светом. И он - самый большой вклад России в духовную жизнь всего мира". Это слова Н.Бердяева, но с ними согласны и другие исследователи творчества великого писателя, открывшего в душе человека такие бездны добра и зла, каких не могла представить себе вся предшествующая мировая литература. В великих произведениях Достоевского в полной мере отражается его судьба - таинственная смерть отца, годы бедности и духовных исканий, каторга и солдатчина за участие в революционном кружке, трудное восхождение к славе, сделавшей его - как при жизни, так и посмертно - объектом, как восторженных похвал, так и ожесточенных нападок. Подробности жизни писателя, вплоть до самых неизвестных и "неудобных", в полной мере отражены в его новой биографии, принадлежащей перу Людмилы Сараскиной - известного историка литературы, автора пятнадцати книг, посвященных Достоевскому и его современникам.

Альфред Адлер , Леонид Петрович Гроссман , Людмила Ивановна Сараскина , Юлий Исаевич Айхенвальд , Юрий Иванович Селезнёв , Юрий Михайлович Агеев

Биографии и Мемуары / Критика / Литературоведение / Психология и психотерапия / Проза / Документальное
Рахманинов
Рахманинов

Книга о выдающемся музыканте XX века, чьё уникальное творчество (великий композитор, блестящий пианист, вдумчивый дирижёр,) давно покорило материки и народы, а громкая слава и популярность исполнительства могут соперничать лишь с мировой славой П. И. Чайковского. «Странствующий музыкант» — так с юности повторял Сергей Рахманинов. Бесприютное детство, неустроенная жизнь, скитания из дома в дом: Зверев, Сатины, временное пристанище у друзей, комнаты внаём… Те же скитания и внутри личной жизни. На чужбине он как будто напророчил сам себе знакомое поприще — стал скитальцем, странствующим музыкантом, который принёс с собой русский мелос и русскую душу, без которых не мог сочинять. Судьба отечества не могла не задевать его «заграничной жизни». Помощь русским по всему миру, посылки нуждающимся, пожертвования на оборону и Красную армию — всех благодеяний музыканта не перечислить. Но главное — музыка Рахманинова поддерживала людские души. Соединяя их в годины беды и победы, автор книги сумел ёмко и выразительно воссоздать образ музыканта и Человека с большой буквы.знак информационной продукции 16 +

Сергей Романович Федякин

Биографии и Мемуары / Музыка / Прочее / Документальное