МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

Нарешті дня 8 вересня 1944 року розпочалася після Сталінграду найбільша битва за Дуклянський перехід. Німецька армія мала постійно вигоду відступати у високі гори і ліси. Ціла територія була міцно замінована. Німці й мадяри вже давно тут вибудували міцні укріплення. В цій операції чехо-словацьке командування сподівалося, що дві словацькі дивізії на Пряшівщині перейдуть на її сторону. Було це однак великою помилкою, бо словаки залишилися вірними своєму урядові.

“Після того, як москалі втопили в крові 150,000 війська в Дуклянській операції, прийшли до розуму, що по рівнині через Краків можна дістатися на Моравську Остраву. В цім випадку за одну п'яту жертв Дуклянської операції можна було осягнути блискучу перемогу над німецько-мадярською обороною.

Вистачило було цілу Першу чсл. бригаду десантом висадити в Карпатах. В цій бригаді було 80% закарпатських українців, які почували себе в Карпатах як вдома. Вони з внутра були б розбили ворожу оборону з великими стратами для німців і мадярів. У той спосіб Дуклянський перехід можна було б взяти за два тижні. Ні, москалі і чехи гнали закарпатських українців як худобу прямо на дула автоматів, гармат і всякого рода іншої зброї. Це незаперечний злочин”.^[131]

Від 26 березня 1945 року чехо-словацька танкова бригада, що складалася з 60% українців з Пряшівщини і Закарпаття була у безперестанних боях за визволення Моравської Острави, Пшерова, Простєйова і Оломовца. В цих тяжких боях згинув і член Проводу ОУН, герой СССР надпоручник Степан Вайда. В цих боях чсл. танкова бригада понесла страти 10,000 вбитими вояків.

Про цей бій ген. Свобода пише таке: “Вечором 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командуючий 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, автоматичну гармату, дві протилітакові гармати і декілька мінометів і скорострільних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом. Степан Вайда був по смерті підвищений до ранги капітана (сотника), а Президія Найвищого Совіта нагородила його орденом Леніна і Золотою Звіздою Совєтського Союзу”.^[132]

Від автора. Я знав Степана Вайду з 1932 року, коли він приїхав до Мукачева, ставши фаховим учителем. Був це чесний і щирий український патріот. Брав участь в діяльності товариства “Просвіта” (хор і драматичний гурток) і в усіх українських організаціях Мукачівщини.

За часів Карпатської України він не належав до Карпатськoї Січі, бо мав інше завдання, працюючи разом з Юрком Білеєм над справою безпеки Карпатської України.

Після упадку Карпатської України він не виїхав за кордон, залишився під мадярами. Не маючи іншого виходу він в 1940 році перейшов кордон до УССР, де його очікували большевицькі табори смерти на далекій півночі.

В січні 1945 року під командою чеського генерала Гасала й міністра Нємця на Закарпатті була відкрита “Комендатура Визвольної Землі”, яка іменем чехо-словацької влади в Лондоні зачала господарити як у довоєнній ЧСР. Чехи знову почали свою політику з “русінами”. Господарили, як у своїй колонії, не беручи на увагу права українського народу. Вони зачали формувати порядкову дивізію на чолі з чехами й жидами. Це ж противилося договоренню чсл.-совітському. Тому Гасал з його вишколеними окружними начальниками мусіли творення порядкової дивізії зупинити, і самим покинути Закарпатську Україну.

Ціла чеська “операція” на Закарпатті відбувалася після точно опрацьованого пляну чехо-словацької влади. Така колоніяльна тактика обурювала закарпатських українців. Чехи дуже помилялися, - Закарпаття вже не було її колонією з 1920 року. Тут уже була українська, а не “русінська” інтелігенція, тут уже жив дух свобідної Карпатської України.

Чехи на Закарпатті показали свою гидку загарбницьку маніпуляцію. Вони не післали на Закарпаття українських старшин з чсл. армії в СССР, щоб зробити на своїй землі потрібну роботу. Ні! Українці гинули на фронті, а чехи, покинувши фронт, пішли із своєю “місією”, щоб визволяти Закарпаття. Але цим разом їм їхня “місія” не вдалася, бо по Закарпаття посягнув свою руку Сталін і президент Бенеш не міг сказати свого слова протесту - ні! Через злучення Закарпаття з УССР здійснилася відвічна чеська мрія - мати Москву за безпосереднього сусіда. Мрія, за яку Бенеш в 1919 році так завзято боровся на Мировій конференції в Сен-Жермені, бо вона - ця мрія, лежала, мов угольний камінь чеської національної політики по Першій світовій війні. Тепер цю мрію здійснено, та чи вона вийшла чехам на користь?