МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

“Було це 17 травня 1945 року. На історичному “Старом'єстському Нам'єсті” в Празі парадували зі своїми бойовими прапорами вояки чсл. армії, повертаючися з СССР.

Я стояв глибоко зворушений на почесній трибуні. Згадуючи окупацію, німецьке переслідування, тюрми, концентраційні табори. Терпіння на фронтах, мертві й поранені, дні і ночі, перебут і в окопах, в дощі і морозах. Це все пережили наші хлопці на фронті і наш народ вдома за тих шість літ війни. Це було більше як деяка генерація пережиє за ціле своє життя.

Сьогодні перед нами велике майбутнє: надія на кінець усіх воєн, на мир, на ліпше і щасливіше життя народів цілого світа. Соціялізм і комунізм побіджає; а я певний, що він скоро побідить всюди, бо лише тоді прийде справжній мир...”^[133]

Це були слова генерала Свободи, але тільки слова, бо дійсність виглядала інакше. Ось тут подаю рефлексії одного з учасників епопеї. Він пише:

“Після большевицької окупації Закарпаття, НКВД скоро поробило в цілім краю концентраційні табори “Добро пожаловать”. В ці концентраційні табори НКВД тягнуло кожного мужчину від 16-ого до 65 років. Одних висилали на фронт, а других - на розстріл або сибірські концентраційні табори. Нова, ще більше кривава окупація Закарпаття розпочалася”.

“Дня 17 травня 1945 року відбулася в Празі військова парада, але без закарпатських українців, бо одні були в могилах, другі з тяжкими пораненнями по шпиталях, а треті арештовані. По цілій Чехо-Словаччині розпочалася нагінка на українців. Начальник чеської політичної воєнної поліції полковник Раїцін дав приказ зробити списки всіх закарпатських українців із заграничної армії, щоб їх вислати до СССР”.^[134]

У половині жовтня 1945 року президент Бенеш прийняв делегацію старшин-українців у справі насильного вивозу вояків заграничної армії до СССР. Старшини рішуче запротестували проти цієї акції, заявивши, що українці, які воювали за визволення ЧСР, мають право вибирати собі громадянство, яке вони хотять, тим самим і громадянство ЧСР.

“В розмові було сказано також багато про воєнне командування і уряд ЧСР. Бенеш зразу пробував телефонувати до міністра народної оборони ген. Свободи, але його не було. Тоді говорив до полковника Раїціна. Старшинам Бенеш резолютно заявив, що закарпатські українці, заграничні вояки і українці Пряшівщини мають абсолютно однакові права, як всі інші громадяни ЧСР, і що він про цю справу взагалі не знав. Щоб оминути дальше непорозуміння зі “союзником”, він радив негайно подати опцію (петицію)”.^[135]

Пізніше міністер народної оборони ген. Свобода на початку листопада 1945 року прийняв делегацію старшин закарпатської заграничної армії, - “ген. Свобода, подібно як і іншим разом, був фальшивий від початку до кінця, заявляючи старшинам, що він є п'ятим колесом у возі. Одним словом він так говорив, щоб до нічого не договоритися. Репресії закарпатських українців дальше продовжувалися у різних формах”.^[136]

Чехи по війні розпочали брехливу пропаганду, що, мовляв, в чехо-словацькій заграничній армії воювали тільки чехи, словаки і жиди. Про закарпатських українців вони нічого не згадували. Зрозуміла річ, що чеська пропаганда не могла перед світом признатися, що в чсл. армії в СССР було 70-80% закарпатських українців, бо тоді кожному стало б ясно, що це була українська, а не чеська армія.