Моя автобіографія. Письменники. Сом

Згодом трохи (тоді ж таки 1921 року) почав я працювати і в «Селянській правді»,[27] де благополучно секретарював п'ять літ під орудою С. В. Пилипенка.[28] Робилося добре. Хоро­ша була газета, царство їй небесне. Селян вона любила дуже. З любові й померла.

Ну, а тепер про процес творчості. Як я пишу.

Пишу я так. Беру папір, беру олівця чи перо в руки й почи­наю писати. І пишу.

Міряю завжди температуру, коли пишу. Нормальна. І до того, як сідаю писати, нормальна, і після того не під­носиться.

З пульсом у мене під час роботи не гаразд. Не можу пора­хувати. Як пишу, рука біжить по паперу, ніяк артерію нала­пати не можна. А кинеш перо — нема рації рахувати, бо це вже ж не буде «момент творчості». Так я вам і не докажу, що воно з пульсом робиться, коли письменник пише.

Щодо голови під час творчості. Пробував мотати головою, як пишу — нічого не виходить. Чому це так, я напевне не знаю. Очевидно, думки в голові розхлюпуються. Коли поста­вити на голову під час творчості гарячого чайника — замість прози вірші виходять. І то якісь невиразні. Коли розігнатись і вдаритись головою об стінку — тоді якийсь такий плутаний верлібр пишеться, що й сам нічого не розбереш.

Живіт у творчості займає так само неабияке місце. Коли людина, сівши щось писати, правою рукою пише, а лівою держиться за повний живіт, виходить дуже довга психоло­гічна повість, ідеологічно заплутана. Коли живіт порожній і рука од буркоту в ньому одскакує од нього, тоді здебільша буде або короткий ямбічний вірш, або гарна новела.

Коли починаєш писати, треба сідать на стілець цупко, бо інакше разом з головою в процесі творчості починає брати участь і ота частина тіла, куди ноги повтикано. Виходять твори, щоправда, непогані, але, беручи під увагу буйний розвиток нашої культури, час вже нам робити переключку на голову.

Всі ці спостереження з власного досвіду.

Трохи ще про вплив полового збудження на процес твор­чості.[29] Дехто з творців вважає, що найкращі твори виходять з-під пера людини, що «налита вкрай» всякими половими імпульсами. Не скажу, наскільки це вірно. Тут щось не те, по-моєму. Як ти його встигнеш слідкувати за «половими пи­таннями», коли ж ти пишеш і рука в тебе зайнята. Та й голо­ва так само. Як на мій погляд, тяжко це робить. Краще вже що-небудь одно: або пиши, або «полового імпульса» бережи.

На підставі свого досвіду радив би все-таки працювати так: спочатку подумати, а потім уже писати, а не навпаки. Так якось краще виходить, хоч праця трішки й тяжка...

Як я ставлюсь до теперішніх літературних організацій?

Ставлюся. Ставлюся я до «Вапліте»[30], до «Плугу»[31], до «ВУСПП»[32], до «Молодняка»[33], до «Марсу»[34], до «Неокласиків»[35], до «Бумерангу» (чи як він там зветься...).[36] До всіх ставлюся.

Ех, дорогі мої товариші! Був колись на світі один мудрий філософ. Звали його Йосипом, а по-батькові й на прізвище не знаю, як там він був.

Так отой мудрий філософ Йосип казав колись:

«Мотузочка? Давай сюди й мотузочку! В дорозі все в при­годі стане».

Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового[37] й Досвітнього[38].

Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хорошо на полюванні!

Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з крижня.

Ах!

А праворуч од тебе Хвильовий, а ліворуч од тебе До­світній. Як їх не любить?!

І коли вони, — ні Хвильовий, ні Досвітній, — ніколи не говорять про літературу.

А решта всі — хороші письменники, — так тільки ж вони весь час про літературу, і стрілять не вміють.

Я й їх люблю, тільки менше.

Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літо­писець[39] та Остромир[40].

Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківцїв, одещан, заньківчан...[41] Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово честі. І якби, приміром, оперові директори любили свої опери так, як я їх люблю, у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, — у нас би, їй-богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр — це велике зна­ряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже вели­кого на директорів знаряддя, щоб театр був великим зна­ряддям.

Із тварин — найбільше люблю кіз. Із комах — осу. Найулюбленіший колір — жовтобурий. Запах — фіалка. Із квіток найбільше люблю — фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша — смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях. У бога перестав вірити через два дні після того, як було приказано, що бога нема.

Крім усього цього, я: член МОПРу[42], Авіохему[43], «Геть не­письменність»[44], товариства «Змичка»[45] і літературного клубу ім. Вас. Блакитного[46]. Жонатий.

Це все — для психології творчості!

Якось я запитав у свого сина:

— Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?

— Людиною буду!

Я й подумав: