Москаль-чарiвник

Тетяна. А менi жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш.

Ф интик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирi хазяйку налякати, хазяїна вилаяти i гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дiтись… Коли ж ми i як вечеряти будем?

Тетяна. Пождiте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка i пляшечка запiканої. Страва стоїть у коморцi, пiд боднею, а запiканка — там (показує) у закапелочку… О! слухайте: уже харчить…

Ф интик. Однако ж ты с ним после одна останется.

Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дiвчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самiй бути з москалем.

Ф интик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?

Тетяна. То ми i ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою бiльше улагодиш, як сваром.

Ф интик. Правда… Тс!.. Щось застукотiло!

Тетяна. То, може, вiтер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомiн i голос, що обзивається до волiв. Тетяна прислухається коло вiкна. Финтик, видимо, злякався).

Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловiк мiй приїхав з дороги!

Финтик (розпачливо). Що ж менi, то єсть, робити?

Де дiтись?

Тетяна. Швидше лiзьте пiд припiчок! Я заставлю вас заслоною, а як усi поснуть, тодi випущу надвiр.

Финтик ховається пiд пiч. Тетяна заставляє заслоною i виходить назустрiч чоловiковi.

ЯВА IV

Михайло та Тетяна.

Михайло (входить у свiтлицю). Здорова була, жiнко, моя голубко. (Обiймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?

Тетяна. Слава богу, чоловiче! Як з тобою поводиться? (Обiймає чоловiка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годi сказала.

Михайло. В дорозi, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амунiцiю). А це що таке, жiнко?

Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.

Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж вiн став у нас на квартиру?

Тетяна. Сьогоднi ввечерi прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горiлки, курей та вареникiв!

Михайло. Нагодувала ж ти його?

Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нiчого. Я одна, то для себе рiдко коли варю.

Михайло. Тим же вiн i сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й менi їсти хочеться. Чи нема чого?

Тетяна. Що ж менi на свiтi робити? Хiба паляницi або що? ява v

Тi ж iсолдат.

Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!

Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкавi. Я вернувся з дороги та з жiнкою i розбалакався.

Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?

Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сiллю.

Солдат. Это нехорошо — такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.

Михайло. Нiчим же й перемiнити. Як все з жiнкою дома сидiть, то й їсти нiчого буде!

Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловiка.

Солдат. И тебе не скучно одной?

Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нiчим.

Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..

Тетяна. Про всiх не можна сказати. Буває так, що найневиннiша, по своїй простотi, терпить поговiр од людей; а яка i недобре робить, та вмiє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.

Солдат (набiк). Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.

Михайло. Жiнко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебi, аж шкура болить, так їсти хочеться.

Солдат. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.

Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було…

Михайло. Дай же хоть хлiба!

Тетяна виходить по хлiб.

ЯВА VI

Солдат i Михайло.

Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?

Михайло. Я скупий?! Нехай мене бог боронить… Та ще для такої жiнки, як моя, Тетяна!.. У неї всього доволi, хiба птичого молока нема. Це так трапилось.

ЯВА VII

Тi ж i Тетяна, входить з бiлою паляницею та ножем i кладе все на стiл.

Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..

Михайло. Жiнко! Чи нема хоть по маленькiй?

Тетяна (з досадою). Чудний i ти! Де б то в мене горiлка взялася?!

Солдат (весело). -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?

Михайло. Як би то це так?

Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом), я — колдун.

Тетяна. Що це таке — колдун?

Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек — что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.

Михайло i Тетяна виривають у нього руки й одступають я острахом.