Москаль-чарiвник

Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полицi полетять.

Солдат. Слушай, хозяин — я скажу: раз, два, три!.. По слову "три" тотчас пали!

Михайло. Чую. (Прицiлюється).

Солдат. Раз… два… три!..

Михайло (спускає курок — огню нема). Що це за причина?

Тетяна смiється. Солдат регочеться.

Солдат. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз, два, три!

Михайло. Добре, — кажи, жiнко: раз, два, три! (Нацiлюється).

Тетяна. Раз… два… три!

Михайло спускає курок, — знов нема огню. Регiт.

Михайло (гнiвно). Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?

Солдат. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!

Тетяна (до чоловiка). Та не стрiляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розiрве рушницю, то поранить iз нас кого або i вб'є.

Михайло. Не хочу, не хочу! Не буду стрiляти. Мосьпан глузує з нас (сiдає)… А їсти притьмом хочеться.

Солдат. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков…

Михайло (смiється). Лавреничкiв! Який то у вас, москалiв, язик лубяний! Скiльки мiж нами вештаєтесь, а й досi не вимовиш: ва-ре-ни-кiв.

Солдат. Ну, вареников… Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.

Михайло (спокiйно) Диво. Може i заспiваєш по-нашому?

Солдат. А почему ж и нет? Слушай в оба.

Михайло. Слухаю, слухаю. Прислухайся i ти, Тетяно!

Солдат (спiває).

Ой, был, да нима, да поехал на мельницу.
Бедна моя головушка, одна дома осталась.
Девчина моя, ти ж моя мати!
Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?
Дiвчино моя, Переяслiвко.
Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

Михайло з Тетяною довго регочуться. Солдат, на них дивлячись, теж смiється.

Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?

Михайло i Тетяна (разом). Гарно, гарно, нiчого сказати.

Михайло. Утяв до гапликiв! (Смiється).

Тетяна. Аж пальцi знати! (Смiється).

Михайло. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпiзнати, — таки немистенно по-нашому! (Смiється).

Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!

Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або пiдпоясочку? Убирайся з своїми пiснями!.. Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жiнко, заспiвай же ти по-своєму ту пiсню, що москаль спiвав. (До солдата). Сядьта послухай, як вона спiває.

Тетяна. Добре, чоловiче, заспiваю. (Спiває).

Ой, був та нема, та поїхав до млина.
Бiдна моя голiвонька, що я дома не була.
Дiвчино моя, ти ж моя мати!
Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?
Дiвчино моя, Переяслiвко.
Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

Я ж не топила, я ж не варила.

По воду пiшла — вiдра побила.
А додому прийшла — пiч розвалила.
За те мене моя мати трохи не побила.

Михайло. А що, яково?

Солдат. Ну, што и говорить! Вить вы — природные певцы. У нас пословица есть: хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.

Михайло. Нiкуди не годяться? Нi, служивий, така ваша пословиця нiкуди тепер не годиться. Я тобi коротенько скажу. Тепер уже не те, як давно було, iскра дотепу розжеврiлась. Ось заглянь у столицю, в одну i в другу, та заглянь в сенат, та кинься по мiнiстрах, та тодi й говори — чи годяться нашi куди, чи нi!..

Солдат. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных и отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.

Михайло. Пословиця? Коли на те пiшло, так i у нас єсть їх не трохи.

Тетяна. Годi вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш — все одно: всi одного батька, царя бiлого, дiти. Тiльки в тiм i разниця, що однi дуже шпаркi, а другi смирнi… Чоловiче, вже не рано, — може, час спати лягати?

Михайло. Та щось i сон не бере, коли їсти хочеться.

Солдат. Да, с тощим брюхом плохой сон будет…

Михайло. Хоть би ти, Тетяно, заспiвала. Може б, на животi полегшало.

Солдат. В самом деле, спой, Танюша, что ни есть.

Тетяна. Хiба московську, що мене одна дончиха вивчила.

Солдат. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.

Михайло. Почуєш та й скажеш тодi, чи прийде тобi по нутру.

Солдат. А как эта песня начинается?

Тетяна. Больно сердцу…

Солдат. О! Эту и я знаю — начинай, хозяйка, и я стану подпевать.