Читаем Москаль-чарiвник полностью

Москаль-чарiвник

Иван Петрович Котляревский , Іван Петрович Котляревський

Тетяна. От тобi й раз! Всi люди на однiм базарi купують миски i в одних гончарiв, то i миски однаковi!

Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй, хозяин.

Михайло (наливає i п'є). Здоровi були, господа служба! (їдять з солдатом ковбасу).

Михайло. Жiнко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?

Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хiба водою?

Михайло (наказуючи). Нi, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Пiди ж, принеси, коли не вичастувала з ким.

Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).

ЯВА Х

Т i ж без Тетяни.

Солдат. У тебя жена добрая, хозяин.

Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?

Солдат. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.

Михайло. Хiба що молода i хороша — мiша мене любити? Вона у мене добра й вiрна жiнка, тiльки дуже жвава, жартлива i глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого i пiднiме — на зубки i рада довести до того, хоть би цьому йолоповi й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смiшнi-бо вони собi, такi необачнi, такi легкодухi: всьому вiрять, усьому дивуються, всього бояться.

Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.

Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нiчого.

Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.

Михайло. Борони боже — якби я свою пiдстерiг в чiм, тут би їй i доклав воза.

ЯВА XI

Тi ж iТетяна (ставить наливку на стiл).

Михайло Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає й пiдносить солдатовi).

Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?

Михайло. Жiнка моя, Тетяна.

Тетяна. Я, я — iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого не вмiю.

Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жiнка!

Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).

Михайло. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є).

Тетяна (наливає). Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi).

Михайло. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!

Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).

Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Спiває).

З того часу, як женився,Я нiколи не журився,Ой, чук, Тетяна,Чорнобрива, кохана!За Тетяну сто кiп дав,Бо Тетяну сподобав.Ой, чук…За Марусю п'ятака,Бо Маруся не така.Ой, чук…Я веселий i здоровВiд Тетяниних бров…Ой, чук…Як Тетина засмiється,В душi радiсть оддається.Ой, чук, Тетяна,Чорнобрива, кохана!

Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?..Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває).

Будь у мене мужичок з кулачок,А я таки мужикова жiнка…Я за його захилюсь, захилюсь,Та нiкого не боюсь, не боюсь.Ой, до мене губерець пiдсипавсьI любовi добивавсь, добивавсь.Я губерця любити не стала, —Його трясця напала, напала."Молодице, чия ти, чия ти?Пусти мене до хати, до хати"."Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"

Михайло. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.

Тетяна. От тепер час уже спати лягати

Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло. Потiш… та чим же i як?

Тетяна. Та годi вам утiшатись: час спати!

Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?

Михайло. Старшого? Це б того, — що греблi рве?

Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хатi згадуючи? (Плюється).

Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?

Солдат. Какого хотите? (Всi мовчать).

Тетяна. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi… Побачимо, чи покаже!