Московіада

– Розумієш, сьогодні був великий з'їзд усіх патріотичних сил, – почав розповідати Єжевікін. – Адже країна котиться у прірву, мать його за ногу, а ми всі розбилися на партійки, групки, течійки. Оцю я вчора довбав, – повідомив він, проводжаючи теплим поглядом одну з дівок у сарафані, що пропливла поруч, розхлюпуючи навсібіч напівсолодке шампанське.

– І до чого прийшли? – поцікавився ти, шукаючи за новим огірком.

– До консолідації! – тріумфально мовив Єжевікін. – Тепер усіх задавимо. Повсємєсно! Слухай, там цицьки такі, що двома руками це обхопиш! – І він показав свої ведмежі лапи як доказ того, що не обхопиш.

– Нєт-с, гаспада-с! – рубонув кулаком по тарілці штабс-капітан. – Ніяких консолідацій! З ким-с? З оцим-с кодлом-с?! Увольтє-с! Духовність, духовність, православіє, монархія, духовність, монархія, православіє, чинолюбіє, духовність, почитаніє, православіє, сладострастіє, рукоблудіє…

Він трохи заплутався. Тому вмовк на мить.

– Ніколай Палкін, – назвав себе вголос і видобув з-під стола збірку поезій «Расплела косу береза».

– Дякую, в мене є, – запевнив ти.

– І я? – засвердлив він тебе білогвардійським поглядом

– Духовність! – відповів ти. – Православіє, монархія, духовність, народність, партійність… Самодержавіє, братолюбіє, чаєпітіє…

– Смірєнномудріє! – закричала кубанська шапка.

– Храмостроєніє, – додав штабс-капітан Палкін, руйнуючи неслухняним видельцем гору хитромудрого салату, що справді нагадувала обрисами псевдовізантійську культову споруду.

– Діло ясне, храм нада відбудувати, – глибокодумно погодився Єжевікін. – Стільки повсємєсно цих жидів, екстрасенсів розвелося, а ще наркоманів, гоміків, лесбіянок… Некрофілів, скотоложців…

– Графоманів, – докинув ти.

– Рокерів, брокерів, ділерів, – булькнула кубанка.

– Порнографію на кожному кроці продають, – не втримався Палкін.

– А ви що скажете, батюшка? – звернувся Єжевікін до масивного священика, що надувався трохи оподаль.

– Б(…)во всьо ето, – відповів піп, той самий, зрештою, якого ти бачив нині вдень у пивбарі на Фонвізіна.

Єжевікін нахилився до тебе й, активно наслинюючи, але аж ніяк не збуджуючи твоє вухо, сказав:

– Уявляєш, після третьої палки лежу в повному трансі, а вона мені: «Єщо!» Тоді я подумав-подумав, ставлю її…

– Уся наша біда-с, гаспада-с, що ми втратили слов'янську єдність-с, да-с – резюмував тим часом Ніколай Палкін.

– … і коли вже кінчаю, – продирався далі до твого вуха Єжевікін, – вона мені й каже: «Знаєш, я тепер тільки нашим буду давати!» Вона ж валютна, паскуда, за долари, сучка, підмахувала!

– Хіба вона не офіціантка? – трохи здивувався ти.

– Яка там! Запам'ятай: усі ці баби в сарафанах – валютні шлюхи, їх на сьогодні зняли для обслуговування банкету спеціальною директивою ЦК. Довелося платити зеленими, як за нормальну роботу. Зате можемо гульнути на славу!

– А що, ЦК відає валютними проститутками?

– ЦК відає всім, – переконливо заявив Єжевікін. – Тому я й не виходжу, братішка! Хоч мені цей більшовизм, як і тобі, як і йому вже отут во застряг! Кісткою! В горлі!

– Всєх расстрєлять! – заволав нагло штабс-капітан Ніколай Палкім і з'їхав під стіл – приблизно туди ж, де вже лежав посопуючи байдужий тобі недомірок у косоворотці.

– Шаліш! – відгукнувся на це кубанський козак і, схопивши в долоню порожній келих, так шваркнув ним об стіл, що з долоні бризнула кров.

– Уймись ти, жопа, – спокійно застеріг його Єжевікін, безперечний лідер товариства. – А знаєш, як справжнє прізвище Горбачова? – спитав він у тебе.

Нестримне бажання спати чи бодай десь полежати знову заволоділо тобою. Перед очима пливли мордяки, шматки свинини, кров кубанця поволі розтікалася поміж тарелями.