Музей покинутих секретів

Їм жити треба, Дарино Анатоліївно. Жити! А не озиратися назад. Знаєте, як кажуть — менше знаєш, краще спиш… Я от радий, що Ніка діда Бухалова в живих не застала. Мама… бабушка Дуня наша, покійниця, — після його смерти прямо розцвіла! Помолоділа навіть. Двадцять років іще прожила. Ніку вигляділа, мала собі потіху на старість… Нікушка теж її любила. Завжди їм квіти носить на Лук'янівське… Всією сім'єю ходим… на проводи, на День Перемоги… І на День чекіста, аякже! Що я їй міг, те дав. Чого в мене не було. А моя дочка виросла в нормальній сім'ї! Як у людей… Моя б воля — я б їй взагалі нічого не розказував, хай би так і думала, що вона Бухалова — по діду-бабі… Що ж, коли теща влізла, гадюка… А що ви хотіли? Щоб я своїй дитині розказав, що її рідна бабушка повісилася в тюрмі після того, як її на допиті зґвалтували троє мужиків за раз?..

Да, так. Повісилася. В камері, на власній косі. Гик!.. Косою… задушилась. Я сам тільки пару років тому взнав. Докопався… Двадцять років копав, щоб таке викопати… Воно мені треба було? Треба, скажіть?

А — фронтовики, дорога ви моя, фронтовики… Розуміти треба. З німкенями в сорок п'ятому можна було, війна все списала… А бандерівці — то ж, рахувалося, ті ж фашисти: «українсько-німецькі націоналісти», так же їх називали… У німців були «українсько-жидівські», а в нас «українсько-німецькі»… Отака-от судьба випала… моїй єврейській мамі. Не єврейська, у війну, — так після війни, получіть-розпишіться — німецька!.. І не сказав їй ніхто, дурочці, що не можна так злити… молодих мужиків, які пів-Європи покорили, до Берліна дійшли! На Рейхстаґу розписалися… Знаєте, який на Рейхстаґу мій батько… Бухалов, найбільший напис бачив? Метровими буквами! Вибачте, кажу як було: ЕБАЛ Я ВАС ВСЕХ!..

Хух… Не бійтесь, алкоголь мене не бере. Часом навіть жалко, думаєш — краще б брав…

А ви думали, як? Документик вам знайди — і все? В документиках, дорогі ви мої, про таке не пишуть…

Слідчого? Покарали, да. І тих двох… других, теж… В званні понизили… на два місяці. Самогубство в тюрмі — чепе, гірше втечі. Як тільки й змогла… Втекла, ну, умнічка. І від мене втекла… Рідна моя мати. Як у пісні: «Рідна мати моя, ти ночей не-до-спа-ла…» Ех… Вибачте… Знати б, де лежить, я б їй ці слова… на пам'ятнику вибив…