На білому світі

— Справа не в Коляді, Петре Йосиповичу, а в принципі. Або ми…

— Що ти завжди зі своїми принципами носишся, Мостовий? — перепинив його Бунчук.— Ну, хотів посіяти — не посіяв, і чорт з ним.

— Йдеться не про мій власний принцип,— провадив Мостовий,— а про те, що Коляда і деякі інші голови колгоспів свідомо йдуть на обман держави.

— Брехня! — скипів перший секретар.— У моєму районі цього нема!

— Але є факти, Петре Йосиповичу.

— Які факти?

— Після перевірки ми вам доповімо. А сьогодні заслухаємо Коляду і винесемо рішення. Я радився з членами бюро. Якщо у вас нема більше запитань, то дозвольте йти,— Олександр Іванович встав.

— Ідіть,— хруснув олівець в руці Бунчука. Колись Петро Йосипович і дня не панькався б із цим Мостовим. Подзвонив би кому треба — і зразу забрали б з району. А тепер, будь ласка, вислуховуй жовторотих вискочок. Вчора, після наради, Бунчук зайшов до другого секретаря обкому і все розповів. Той замахав руками:

— І не думай про це розказувати Шаблію. Він за Мостового стане стіною. Це ж сам перший, побувши у вашому районі, викликав Олександра Івановича читати лекцію про практику партійної роботи.

— А я думав, що це дружки Мостового з оргвідділу,— признався Бунчук.

— Бери вище і не дивуйся, якщо він через місяць-другий буде сидіти в обкомі… До речі, мушу сказати тобі, що перший рідко помиляється в людях.

— Оце така правда,— гірко посміхнувся Петро Йосипович.— Я працюю, а він статейки пописує в газетах і лекції читає. Не цінять у нас старі кадри, а ми все на своїх плечах винесли, все… Колись, може, й пошкодують, та ще й перепросять.

— Діалектика, Петре Йосиповичу, як каже мій батько: «Все ся крутить, вся ся вертить, ніц на місці не стоїть…»

Звичайно, після такої розмови Бунчук не наважився піти до першого секретаря обкому і поставити питання руба: або я, або Мостовий…

Десь глибоко в душі він, як і раніше, розумів, що безнадійно відстав од Мостового, що нема в нього ні знань, ні таланту керувати людьми, вести їх за собою, а старі, звичні методи уже не годились. Бунчук думав про це, мучився, але мовчав, віддаляючи годину свого краху.

Він мав причини не роздмухувати історії з тією сосонською кукурудзою. Найбільше боявся, що вони стануть відомі Мостовому. І тепер Бунчук напружено шукав виходу. Подзвонив. До кабінету, постукуючи дерев'янкою, увійшов Котушка.

— Запросіть, Прокопе Миновичу, Коляду.

Коляда відміряв своїми величезними чобітьми три кроки, клацнув підборами і завмер:

— З'явився, Петре Йосиповичу.

— Сідай, розказуй, що в тебе.

— Як вам відомо,— почав жалісно,— написав на мене Гайворон зі своїми дружками заяву, ніби я дав розпорядження засіяти секретно, значить, сорок гектарів кукурудзи, щоб потім урожай розділити на законні гектари. І догану мені винесли…

— Пробач, Коляда, а в тебе варить казанок? — постукав пальцем по голові Бунчук.

— Здається,— невпевнено мовив Семен Федорович.— Я, конечно, таку вказівку Кутневі дав, бо те, що сказали ви, для мене…

— Я тобі ніколи нічого не казав. Зрозумів?!

Коляда аж здригнувся від грізного скрику:

— Зрозумів, ви нічого не казали. Значить, це я сам… Скільки років дадуть за окозамилювання? Два? Але ж я…

— Що ти верзеш? — розсміявся секретар.— Скажеш на бюро, що хотів посіяти кукурудзу понад план і не думав робити з цього ніякої таємниці. А те, що написав Гайворон, ніби ти хотів приховати ці гектари, аби блиснути високим урожаєм,— брехня. Брехня.

— Спасибі вам, Петре Йосиповичу, врятували мене, вік не забуду.— Коляда, мабуть, від нервового збудження разів зо два оббіг кругом столу.

— Отак і скажеш.— Бунчук подав Семену Федоровичу склянку води.

Той випив і охолов:

— Але ж я, дурний, Кутневі говорив, що це будуть секретні гектари…

— Хто чув, окрім нього?

— Ніхто, Петре Йосиповичу.

— Значить, ти нічого і не говорив. А Кутневі, до речі, не обов'язково бути присутнім на бюро.

Все сталось так, як було задумано. Коли порядок денний засідання бюро був вичерпаний, Петро Йосипович сказав:

— Товариш Мостовий весь час наполягав, щоб бюро розглянуло заяву Платона Гайворона на товариша Коляду. Я був у Сосонці, розмовляв з народом, з товаришем Колядою, і знаю, що ця справа не варта дірки з бублика. Але товариш Мостовий дуже наполегливо проштовхував це питання на бюро. Є така думка, товариші, розібратися з цим питанням. Олександр Іванович — молодий секретар, і, можливо, це допоможе йому уяснити деякі питання партійної роботи. Запросіть, будь ласка, сосонських товаришів.

Вслід за бадьорим Колядою до кабінету ввійшли Макар Підігрітий і Платон.

— А де товариш Кутень? — запитав Мостовий.

— Його викликав батько, у них щось трапилось,— пояснив Семен Федорович.— Прийшла з маслозаводу машина і забрала…

— Нас деталі не цікавлять. Що ви хочете сказати, товаришу Гайворон? — звернувся до Платона Бунчук.

— Я про все написав,— відповів той.— І вважаю: те, що хотів зробити Коляда і, напевне, зробили в інших колгоспах, є злочином.

— Ви маєте на увазі понадпланові посіви кукурудзи? — перебив Платона перший секретар.— Я чув колись ваші досить дивні розмови про цю культуру…