Читаем На білому світі полностью

— Я вам, тату, не брешу. Ось на мені одна шапка, а ось друга.

— Слава богу,— полегшено зітхнув старий Динька,— а листа сховай, матимеш сина, то покажеш, який батько дурний у нього був… Де лист?

— Є, я його добре заховав,— почав шукати по кишенях.— Як дали мені ці шапки, то я на радощах, тату, з цим фурманом, що віз мене на бричці, випив пляшку… Де ж це він?

— Загубив?

— Я, тату, в кисета його поклав,— згадав Динька і витрусив з кисета все на стіл.

На купці дрібно нарізаного бакуну лежав маленький клаптик білого паперу… Тремтячими руками Никодим схопив його і прочитав:

«Народний комісар… посилає вам… спасибі…»

Більше нічого не можна було розібрати, бо на обірваному папірці збереглось лише кілька складів.

— Скурили, тату, листа…

— Як, скурили? — стукнув милицею старий Динька.

— За Косопіллям, тату, ми закурювали… Фурман мені каже: «Дай закурити». То я йому дав кисета. Він відірвав паперу собі на цигарку і мені. Я ще й подумав: от цупка бамага — і потер…

— А щоб тебе терло й не переставало,— вилаявся батько.— Хоч людям не розказуй тепер. Оцю вже сіру носи, а з чорної коміра Теклі до пальта зроби.

Давно вже шапка зносилась і комір стерся, а тепер давай за них отвіт. Никодим глипнув на чорну трубку і вирішив розказати про все Підігрітому: хай пише в область, але, їй же богу, Динька відсилав ті шапки в Москву, і той клаптик листа від наркома в прискринку лежить…

…У контору вбіг захеканий Коляда і зразу схопив трубку:

— Слухаю… Я, товаришу Бунчук… Та якийсь дідько трубку кинув. Та виконують. Усі виконують. Юхим Сніп і Максим Мазур… Вчора було більше, як по дві норми… У нас комбайни тільки як роса велика, то стоять. Та я не хотів щодня давати всі зібрані гектари у зведення… Петре Йосиповичу, вірте мені, всі площі обміряні. Виходить, що в Гайворона найбільше… Я в газету не писав. Динька? То приїжджайте… Як прийде Підігрітий, то подзвонить вам…

Макар Підігрітий прийшов саме, коли знову подзвонив кореспондент з газети. Никодим Динька, причаївшись у кутку, слухав розмову і не міг зрозуміти, що й до чого.

— Так, так,— кричав у трубку Макар.— Динька писав. Усі цифри діствітельні… Можете давати в газету. У нас механізатори працюють по змінах: одну — на тракторі, а другу — на комбайні… Ні, не моя… це ініціатива Платона Гайворона…

Диньці відлягло від серця: значить, не про шапки питають. Але для повної впевненості смикнув Макара за рукав і попросив:

— Запитай, що він мені про шапки говорив? Запитай, Макаре, бо казав, що дали Диньці статтю за шапки… Але ж суду не було, а про шапки я тобі все розкажу…

— Які шапки, що ви мені голову морочите? — відмахнувся Підігрітий.

— Я тебе прошу,— благав Динька,— запитай, що він говорив про шапки?

— Та це тут Динька про якісь шапки питає,— сказав у трубку Макар.— Це він з вами, товаришу кореспондент, розмовляв… Та каже, що ви йому про якісь шапки говорили… Як, як зветься? А-а, заголовок… Добре. Ничипір Іванович у полі. Він уже десять днів вдома не був. Жнива раз на рік бувають… Усі передам. Будемо раді бачити…

Підігрітий поклав трубку.

— А ви, дядьку Никодиме, просто некультурний чоловік, бачите, що я з обласним кореспондентом балакаю, а ви зі своїми шапками… Ото, щоб ви знали, великий заголовок у газеті зветься по-кореспондентському «шапка». А дописа до газети про наших хлопців написав ваш Олег. Тепер про них уся область буде знати.

Макар Підігрітий довго розмовляв з Бунчуком. Потім ще дзвонили кореспонденти, і Динька, слухаючи, як відповідав їм Макар, вже котрий раз з гордістю говорив виконавцеві:

— Чуєш? Це мій Олег написав про хлопців… Він у мене такий! Да!

Макар з Колядою поїхали в поле, а на світанку в бригаді з'явився і Бунчук. Він побував біля кожного комбайна, біля кожного трактора. Був веселий та привітний, а в обідню перерву знову приїхав, зібрав усіх механізаторів і виголосив промову:

— Сьогодні наш район аплодує героям жнив — механізаторам Сосонки, які, виконуючи рішення… високо підняли прапор змагання і показали всій області, що і у нас є свої маяки… Комбайнери бригади Ничипора Снопа добились найкращих успіхів. Попереду, як і всюди, ідуть комуністи Максим Мазур, Юхим Сніп і Петро Бондар…

— У нас Гайворон найбільше зібрав,— сказав Юхим.

— І товариш Гайворон,— додав Бунчук.— Гайворон зрозумів свої помилки, на які ми йому вказали, і… виправляється… Ми прийняли рішення вручити бригаді комуніста Снопа перехідний Червоний прапор та грошову премію. Хай живе…

Після оплесків секретар райкому вручив прапор зніяковілому Ничипору Івановичу.

— Скажи слово,— шепнув йому Коляда.

Сніп відкашлявся. Худий, неголений, в чорній від поту гімнастьорці, він був схожий на солдата, який щойно повернувся з атаки.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза