На білому світі

— Іди звідси, іди,— гнівно блиснули її очі.— Я не ображаюсь за те, що ти вдарив мене, але мені дуже боляче, що ти такий… убогий… душею. Іди!

Платон відвернувся, не витримавши її погляду.

— Я не хотів… але мені сказали,— нарешті промовив.

— А яке їм діло? Яке? Чому вони лізуть у мою душу? — Галина пішла.

— Але я твій брат, я мушу знати? — крикнув Платон.— А з Мостовим я теж поговорю!

— Ти не підходь до нього… І не думай про Сашка погано. Спасибі, що провідав, брате… Ех, ти…

Платон не зупинив сестру. Якоюсь вуличкою вийшов за село і пішов, збиваючи куряву важкими чобітьми. Злість пропала, залишилось почуття сорому. «Але ж вона не заперечила, що Мостовий приїжджає,— виправдовував себе.— А якщо це все справді так, як говорив Бунчук?»

Його наздогнала старенька тритонка.

— Сідай! — загальмував шофер.— Тобі куди?

— До Сосонки.— Платон вмостився в кабіні. Шофер довго вдивлявся в обличчя Платона, а потім:

— Я думав, що Гайворона на «Волзі» возять… Впізнав тебе. В газетах штук десять портретів бачив. Мені хоч і не по дорозі, а завезу тебе додому. Здорово про тебе пишуть! Справді ви,— і трактористи і комбайнери?

— Правда.

— А зараз, читав, на бурякових комбайнах працюєте?

— Умгу.

— Здорово. Одним словом, універсали… А в нас, якщо комбайнер захворів чи на хрестинах перепився, то машина цілий день простоїть… Мостовий колись приїжджав, агітував, агітував наших хлопців, але ще герої не вилупились. Може, будуть, а зараз ще нема.

— А Мостовий часто до вас приїжджає? — поцікавився Платон.

— Не дуже, але буває… Там у нас практиканточка одна є з технікуму, по імені Галина,— підморгнув шофер,— то він до неї вчащає… Славна дівка, тільки дуже на руку тяжка. Мій… напарник хотів якось, по холостому ділу, притулитись, то вона як вліпила йому, то аж передні зуби захитались… Мостового, може, й не б'є, а тому… Кирюші попало…

Платон посміхнувся і нічого не відповів, але шофер попався говіркий.

— Ти скажи мені, Гайвороне,— звернувся як до товариша,— липи у ваших рекордах не було? А то у нас вміють напустити туману…

— Ні, ми вколювали, як чорти, по дві зміни. Одну на тракторі, другу — на комбайні. І зараз так,— відповів Платон.

— То добре, коли чесно… Бо в нашому колгоспі, скажу тобі, липи ще багатенько. Ніхто ніби й не знав, а приїхав Мостовий та копнув: тридцять гектарів кукурудзи і двадцять бурячків ростуть, а в зведеннях — нема… Комерція! Це щоб урожай був більший і цифра кругліша, от як!

— Що ж голова каже?

— Кається. Каже, що йому в районі сказали посіяти і мовчати…

— Хто сказав?

— Не знаю,— схитрував водій.— А ти, Гайвороне, партійний?

— Ще в кандидатах…

— То скажи мені, Гайвороне, розтолкуй, бо я сам не можу додуматись…

— Що тобі розтолкувати?

— Чи правильно буде, коли я, к приміру, хазяїн… Маю корову, кабана, город. Прийшла пора, зібрав городину, заколов кабана і поїхав продавати…

— Якщо маєш, то продавай,— сказав Платон.

— Я не про це. А чи правильно буде, коли я продаватиму сало, молоко, картоплю дешевше, ніж воно мені все обійшлося?

— Так ти довго не похазяйнуєш,— промовив Платон.

— І я ж так кажу,— покосився на Гайворона шофер,— а мені вчитель наш говорить, що я добалакаюсь колись…

— А хто це у вас так торгує? — Говіркий шофер сподобався Платонові, і настрій у нього став кращий.

— Та це я,— водій почухав потилицю,— про наш колгосп розказую. Дядько мій бухгалтером, то як почне цифри виводити, а-а… Свиней у нас мало в артілі. А чого? Бо на відгодівлю чортзна-скільки витрат, а здавати треба за копійки. Ти зараз, Гайвороне, чоловік видний, то дуже я прошу тебе: може, з ким з високого начальства зустрінешся в президії у Києві чи в Москві, то запитай… бо в нашому колгоспі всі дуже цікавляться…

— Я і сам про це думав,— признався Платон.— Пляшка якогось лимонаду коштує дорожче, ніж літр молока…

— То запитаєш?

— Запитаю, а може, й напишу,— відповів Гайворон.— Над цим добре треба комусь подумати…

Так непомітно за розмовою під'їхали до Сосонки.

— Спасибі тобі,— подякував Платон,— я вже тут пішки доберуся. А може, в гості заїдеш, повечеряємо?

— Ні, хлопці пального чекатимуть, сам знаєш, робота! А закурити дай, якщо є.

Платон почастував його сигаретою. Коли шофер прикурював, Гайворон помітив, що в нього була розсічена нижня губа.

— Хто це тебе так почастував? — поцікавився.

— Дідько з ним, скажу,— махнув рукою водій,— то мене та… практиканточка відзначила… Це я — Кирюша… Я нічого й не думав, а так, по-холостому ділі, а вона…

— Привіт їй передай.

— І ти її знаєш? — здивувався шофер.

— То моя сестра…

— Пробач, Гайвороне, їй-богу, так соромно, хоч крізь землю провались.

— Буває,— сказав Платон,— газуй! Щасливо!

— Ні, мені колись таки попаде через мого язика,— вирішив шофер,— правду казав той вчитель.