Читаем На білому світі полностью

Зі мною знову ти. І тільки серце крає

очима синіми печальна далина…


— Хто це співає? — прислухалась Наталка.

— Степка заміж виходить.— Гайворон виглянув у вікно.— До нас ідуть.

Гості увійшли в хату, поклонились. Степка ступила до Наталки:

— Прошу на весілля, Наташо.

— Бажаю тобі щастя, Степко, великого-великого.

Тоді поклонилась Платонові.

— Приходь і ти на моє… весілля,— з болем, з докором подивилась йому в очі, і Гайворон не витримав цього погляду…

Трам-та-там, трам-та-там,— вигравали на подвір'ї Васько з Аликом Козою.

Наталка помітила, як подивилась на Платона Степка і як той раптово зблід.

— Ти ж проведи молоду,— сказала, щоб порушити тишу, яка запала в хаті, коли пішли дівчата.

Платон вийшов на подвір'я. Молода з дружками були вже за ворітьми. Але Степка оглянулась. Помахала йому рукою, а потім взяла у Світлани рожеву айстру і кинула Гайворонові під ноги…

А вранці в селі заграли музики. На відкритій машині приїхали з Косопілля молоді. Їх зустріли хлібом-сіллю, і Макар Підігрітий виголосив гучну промову. Потім урочиста процесія пішла до хати. І все це знімали оператори. Степка йшла під руку з Дмитром, аж сяяла вся від радості… Вона шукала очима когось у натовпі і не знаходила.

Усім весільним ходом командував прибулий кінорежисер, йому підкорялись музики, гості і молоді. З ним ходив ще якийсь високий, засмаглий чоловік з пишною шевелюрою. Він не відривав погляду від Степки. Коли вже сідали за столи, підійшов до неї і відрекомендувався:

— Кінорежисер Борис Авер'янович Лебідь. Вітаю вас з весіллям, чарівна пастушко.

— А звідки ви мене знаєте? — кокетливо мружила очі дівчина.

Лебідь вийняв з планшета кілька Степчиних фотографій і показав їй.

— Минулого разу, коли приїжджали до вас мої товариші, вони в дарунок мені віддали ці знімки. І я не міг не приїхати… У житті ви ще красивіша… Пробачте,— звернувся він до Дмитра,— що я затримав вашу дружину. А з вами, Степко, я б ще хотів мати розмову, але, звичайно, не зараз.

Олег Динька проголосив тост за здоров'я молодих.

— Гірко-о!

— Гірко-о!

Кричали в хаті і за столами в садку. Музики заграли туш.

Дмитро нахилився й поцілував Степку.

— Встань, — шепнула Надія Володимирівна, — встань…

— Не хочу,— відказала Степка.

— Ти гляди мені,— помахав виделкою захмелілий Василь Васильович Кутень.

Коли всі двадцять два тости, заплановані Олегом Динькою, були виголошені під бурхливі овації присутніх, Семен Федорович Коляда кивнув музикам і запросив молоду до танку.

О, як вони танцювали! Ніхто ніколи й подумати не міг, що Коляда такий танцюрист. Він, здавалось, літав навколо Степки, великі, блискучі хромові чоботи лише на якусь мить торкались підлоги. Очі його світились, обличчя було натхненне. Він то відпускав молоду від себе, то підхоплював її, наче пушинку, і вони крутились в шаленому вихорі.

Їх нагородили оплесками. Семен Федорович провів Степку на місце, поклонився їй і тихо сказав:

— Я сьогодні був щасливий…

Степка не почула цих слів.

Полікарп Чугай обходив довгі столи і припрошував гостей, пив по чарці за щастя, за добро. І люди усміхались до нього: ніхто не пам'ятав зла. Хай би дожила до цього дня його мати, стара Степанида…

Нема кінця розмовам за весільним столом. А Михей Кожухар зібрав хор, і ллється пісня, хтозна-ким і коли складена, але жива:


Зеленая ліщинонько,

Чом не гориш, та все куришся,

Гей, молодая та дівчинонько,

Чого плачеш, чого журишся?



*


— За здоров'я трактористів!

— Іменно…

— За Ничипора Снопа!

— Іменно…


*


— Чого ти припав до цієї чарки?

— Жінко, ш-ш-а!

— Щоб ти вже смоли напився!

— Жінко, ш-ш-ша…


*


— Бачила сьогодні Маланку, отаке-о перед собою носить…

— Від кого ж це в неї?

— Мать, від Коляди…

— Ото сміху буде, як у пелені до Фросини принесе…


*


— Мені маслозавод що? Мені індустрію давай, і я покажу…

— Або предприятія.

— І предприятія давай… Я такий!

— І я…


*


— А мені, чуєш, Чапаєв і каже: «Гаврюша, погибаю… Ти спасайся, бо й твоя жизнь дорога… Каже, передай привіт нашим, чуєш, і своїй жінці Оляні…» То я, чуєш, на коня і в отступлєнія…

— От як воно було, значить.

— Каже, чуєш, передай привіт нашим і жінці Оляні…

— Любив я її від весни до першого снігу. А потім на мене щось найшло… Іду додому, а мене до Параски верне. Іду, а воно верне, а воно верне… За твоє здоров'я…


*


— Пшениця всьому голова, бо це хліб… А кукурудза нам без пользи.

— Та тихше…

— Я кому хочеш скажу, бо в мене душа за государство болить… Ну, посій сто гектарів, двісті, але ж не п'ятсот! То чумиза якась, то кукурудза…


*


— А Степка сумна сидить…

— Уже віддівувала.

— Кажуть, Платонові квітку кинула на прощання.

— Та бре…

— Айстру… Червону-червону…


*


— Ти піхоти не зачіпай! Ви що? Бабахнули — і кури, а ми на пузі — вперьод!

— Без нас ви й гроша ламаного не варті… Сказано, бог війни!

— А піхота — цариця! А ви бабахнули — і кури. А ми на пузі — вперьод!..


*


Хор:

А ще сонце не заходило,

Та й настала темнота…

Та й нещаслива та дівчина,

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза