Читаем На білому світі полностью

— Фросино, прошу тебе, їдь звідси, забирай усе, що бачиш, я тобі гроші посилатиму, тільки дай мені спокій.— Він ладен був упасти на коліна.

— Куди ти мене виганяєш? Я ж хату продала та добиралась сюди під бомбами. Та я тебе до прокурора! Я і до райкому доберуся! Тебе, партєйного та захваленого,— не помилують! До Маланки він клинці підбиває, а законна жінка хай по світу блукає! Та я тій Maланці коси повисмикую! Та я її перед усім селом так спаплюжу, що її і сира земля не прийме, суку!

— Ти не говори так про неї,— хрипить Коляда.

— А що її, баришнею величать, курву сосонську?!

Не пам'ятаючи себе, Коляда схопив за плечі Фросину і з усієї сили штовхнув на підлогу. Вона впала, вдарившись об лаву, і закричала смертним криком:

— Рятуйте-е, вбиває-є-є!

Коляда затулив їй рота рукою, але жінка вирвалась, схопила ножа і прошипіла:

— Заріжусь… Заріжусь або повішусь…

Семен тремтів від страху, дивлячись на її божевільне обличчя. Вихопив ножа, подав води і, знищений, розтоптаний, важко сів на лаву.

Фросина, прийшовши до пам'яті, тихо плакала в кутку.

— Отак ти мені за любов мою віддячуєш… Я тебе першого покохала в своєму житті… І не віддам нікому. А покинеш — повішусь.

Уночі, лежачи поруч дружини, Коляда намалював собі яскраву картину: він вижене Фросину, вона піде в райком, розповість, як чоловік утік від неї… За приховання фактів в анкеті та автобіографії, за моральний розклад його виключать з партії, знімуть з роботи, ним зацікавляться органи… Фросина може чого хочеш наговорити, оббрехати. Що він тоді робитиме, куди подінеться? Уже не буде сидіти Семен Коляда в президіях, не писатимуть про нього газети, не вітатиметься з ним за руку секретар райкому, не заїде половити рибки в Русавці начальник міліції…

І він здався.

Приїзд Фросини і нічна баталія в хаті Коляди щось із місяць були на язиках сосонських молодиць. Але всьому приходить кінець. Історія потроху забувалась, і авторитет Семена Федоровича, що помітно хитнувся, знову зміцнів. Ніхто не нагадував про Фросину, тільки, зустрічаючись з Маланкою, він уловлював її скептичну посмішку.

Фросина почала ходити на роботу,— таку неодмінну вимогу поставив Семен перед нею. Працювала, як і всі, не вимагаючи легшої роботи, і це ставилось в заслугу Коляді. Районна газета писала, що дружина голови сільради села Сосонки щодня працює в полі, і закликала: хай дружини всіх керівників та сільського активу беруть приклад з товаришки Коляди.

Данило Вигон зрозумів, що він проти Семена постать дуже маленька, попросився в райкомі, аби його увільнили. Прохання задовольнили, і на голову обрали, звичайно, Семена Федоровича.

Але тепер це вже був не той Коляда, що ходив колись по хатах колгоспників, говорив щирі слова, умів пожартувати, перекусити з молодицями на полі, заспівати пісню. Сам не помічаючи цього, він став мовчазний і злий. Заздрив чужому, бодай маленькому, щастю, злився, коли люди сміялись. Чому вони щасливі, а він мусить жити з ненависною старою жінкою? Гидував, коли горнулась до нього або вимагала, щоб поцілував. Проклинав годину, коли народився на світ.

Христина стала найкращою подругою Фросини, і та звіряла їй всі свої таємниці:

— Від самого різдва, Христю, вже й спить окремо, наче і в хаті нема.

— Може, ходить до кого?

— Ні, я дізналася б, він боязкий у мене… Всього боїться. А я ще ж не стара… Мені ж, Христе, ласки хочеться… До тридцяти ж дев'яти років, їй-богу, непорочною була…

— Така вже доля наша, жіноча,— й собі журиться Христина.— І я б заміж вийшла. Роки минають… Хоча б інвалід який пристав.

— Сидітимеш руки склавши — так і постарієш. Само щастя, Христино, до рук не йде… Тут нема, то по сусідніх селах мотнись, ти, нівроку, славна…

Бідолашний Леонтій Горобець до цього часу не знає, що саме тоді вирішувалась його доля…


*


За три роки важкого життя з Фросиною Семен Коляда дуже змінився. Опустився, міг тижнями не голитись, покрикував на людей і вичитував довжелезні, нудні нотації молоді. Справи в артілі йшли все гірше і гірше, Коляду критикували на всіх зборах та нарадах. І ніхто не запитав, що коїться в його душі.

Колись Семен Федорович дуже любив читати, а тепер не брав книжки до рук, бо читати треба було вдома. Вечорами у конторі переглядав газети і з ненавистю дивився на годинника, який наближував час зустрічі з осоружною дружиною.

У районі укрупнювали колгоспи, але Коляду навіть не порекомендували на голову. Один час працював заготівельником у райспоживспілці, а пізніше — бригадиром. Коли ж колгосп знову відокремили, то Семена по старій пам'яті обрали на голову. Він розвернувся, і знову, було, заговорила область: у Сосонці збудували найкращі, показові ферми.

А потім — нова реорганізація, нові переміщення…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза