Читаем На білому світі полностью

З Васьком було легше, він, як тільки почув, що його забирає до міста брат,— зразу ж з цією новиною оббігав усе село, і тепер біля хати Гайворонів зібралося півшколи Васькових друзів.

Раз у раз до хати заглядав шофер, з яким приїхав Гайворон, і показував на годинника:

— Цей калим, друже, мені дорого може коштувати… Галя склала Васькові речі, Платон бачив, як стримувалась вона, щоб не заплакати. Відчував себе дуже винним перед сестрою, але втішався надією, що вона передумає і незабаром приїде.

Прийшов Ничипір Сніп, а за ним Кожухар.

— Воно можна й так,— скрушно зітхав Ничипір Іванович,— на тому фургоні тобі, звісно, легше буде, ніж у ріллі… Як той казав, риба шукає, де глибше, а чоловік, де… Правда, не всі шукають. А я на тебе, Платоне, надію мав. Бо в нашому колгоспі, сам знаєш… Що ж, їдь.

— Така пошесть пішла,— і собі вставляє слово Кожухар,— хто лиш зіпнеться на ноги, підгодується на наших колгоспівських харчах,— та й у світи… А земля хай…

Крають ножем оці слова Платонове серце. Але чому люди не хочуть зрозуміти, що він мусить бути там, де вона, його любов і надія.

Галя міцно поцілувала Васька, обняла Платона і побігла в хату,— не проводжала. Васько тиснув десятки простягнутих рук і всім обіцяв писати листи.

Платонові соромно було поглянути в очі сестрі, Ничипорові Івановичу, Кожухареві і навіть оцим дітям. Сів у кузов, ударив кулаком по кабіні:

— Поїхали!

Проїжджаючи повз ферму, Гайворон помітив у гурті доярок Степку. Вона кинула дійницю, пробігла кілька кроків за машиною. Платон відвернувся…


*


Явдоха, або по-київськи тьотя Дуся, зустріла своїх квартирантів привітно. Кімнатка була хоч і маленька, але чисто прибрана, затишна. Ліжко, столик, шафа та два стільці — оце і всі меблі. Для книжок можна зробити поличку. Васько спатиме на розкладушці. У кухоньці є газова плита, можна готувати страву, а якщо хочуть квартиранти, то і їй не важко це зробити.

Тьоті Дусі років за тридцять, товстенька, щебетлива.

— Я тут із сорок восьмого, а сама кагарлицька… Спочатку Хрещатик відбудовувала, а потім у хатні робітниці дівчата підбили. Служила і в письменників, і в артистів… Нічого було, хазяї попадались приятні, але ж так свого кутка хотілось, що й не скажу… Взяла, дурна, та й вискочила заміж за припадочного Петьку Козолапа… А воно, трясця, як розпилося, вірите, спасіння нема… Що не вхопить — проп'є, а потім прилізе до хати, а ним як почне трусити…

Все це тьотя Дуся розповідає Васькові. Він уже прийшов зі школи, пообідав і готує уроки. А вона щось шиє та виливає свою печаль…

— І так я з ним гірко промучилась, Васю, аж поки не забрали його в будинок інвалідів. Там і живе. На свята до нього ходжу…

Двір великий, з дитячим майданчиком, і Васькові подобається. Але знайомих хлопчиків у нього нема. Тому Васько завжди стоїть біля воріт і чекає з роботи брата. Раз на тиждень вони ходять у кіно, а більш не можна, бо Платон вечорами то в академії, то в бібліотеці. І вдома теж читає.

З села ще нема жодного листа, хоча Васько понаписував своїм друзям і Галі. Він про все написав. Як їхали, як приїхали, і про костюм, якого купив йому Платон, написав, і про школу. Велика, на чотири поверхи. Хлопці на перервах, так як і в Сосонці, ходять догори ногами і пустують на уроках співів. Живуть вони у тьоті Дусі, в якої був припадочний Петька… За селом Васько дуже скучає, але Платон обіцяє, що на зимові канікули привезе його в Сосонку…

Платон поставив машину у дворі комбінату побутового обслуговування і хотів уже йти додому, але його затримав старший ремонтної роз'їзної бригади Митрофан:

— Бери фугу,— тицьнув зім'яті гроші.

— Яку фугу? — не зрозумів Платон.

— Ну, калим, зафугували сьогодні на матрацах, бери.

— Мені не треба,— нерішуче промовив Платон.

— Ти з себе піжона не корч,— підійшов оббивник Шурка.— Той раз відмовився і зараз дуру ламаєш…

— Давай, Шурко, в гастроном, будемо хрестити нашого водія.

Шурка приніс півлітра і чвертку, ковбаси та батон, сіли просто у фургоні і:

— Дай боже, щоб завтра не гірше…

— Поїхали!

Платонові дуже не хотілось пити, але він пив, щоб не образились нові знайомі, все ж таки йому з ними працювати.

Потім вони десь никали по парку, пили пиво і вино. Платон читав якісь вірші, й Шурка плакав. Коли зовсім стемніло, Гайворон розгубив своїх дружків, зупинив таксі і поїхав на бульвар Лесі Українки. Саме сьогодні він твердо вирішив серйозно поговорити з батьками Наташі. Хай вони дадуть відповідь, чому його не пускають до Наташі, чому вона не відповіла на жодного листа?

У квартирі нікого не було.

Платон подався до клініки. Сів у скверику і просидів до ранку. Ніч була вітряна і холодна, він протверезився, але додому не пішов: що він скаже Васькові? Платон зневажав себе за слабкість, клявся, що вже ніколи не питиме. А якби Наташа знала, що він п'яний тиняється по вулицях?..

У його кімнаті світилося. Платон заглянув у вікно: у куточку, на ліжку, сидів брат…

— Ти чого не спиш, Васю? — тихо ввійшов до кімнати.

— Я чекав на тебе… а потім спав… Мені снилась Сосонка і півник на наших воротях… Не приходь так пізно…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза