Читаем На білому світі полностью

— На жаль,— нарешті промовив він,— ми нічим не можемо вам допомогти… Щоб стати актрисою, треба дуже багато вчитись, а у вас тільки вісім класів. А доярки теж потрібні, у нас будь-яка праця почесна…

— Я знаю, нам учора на нараді говорили…

— Дівчино добра,— почула Степка і оглянулась: у самому кутку, біля великого годинника, сидів гарний чорнявий чоловік. З милою усмішкою, повільно, він підносив цигарку до рота і випускав кільця диму.

— Що? — запитала Степка.

Чоловік підвівся, — був високий, з крупними рисами обличчя і сподобався Степці. Зараз він переконає цього начальника, і її приймуть.

— Дівчино добра, — повторив, — навіщо вам іти в оці артистки? Ви навіть не підозрюєте, що ви — найбільша артистка світу тому, що ви… не артистка, а доярка… Зрештою,— звернувся він до всіх,— кожна людина є артист, бо за своє життя зіграє стільки ролей, що ніякому артистові і не снилось… Але якщо ви хочете стати артисткою, то ви нею станете! Зичу вам успіху, їдьте додому, кланяйтесь своєму татові, мамі, усім добрим людям і робіть своє діло.

Степка так і не зрозуміла, що порадив їй цей добрий чоловік, але була дуже вдячна йому: він назвав її артисткою і так красиво говорив.

Усі, хто був у цій кімнаті, підвелися, усміхаючись, потисли їй руку, а чорнявий провів до дверей.

— Ви ніколи не думайте, що ви маленька,— порадив,— ви — велика людина і прекрасна людина.

— Спасибі,— промовила Степка.

Вона йшла алеєю, обсадженою деревами, повз великий задумливий сад. Який гарний цей сад! Мабуть, дуже добра людина посадила його… На душі у Степки було сумно: прийшла, залишила свою мрію тут і пішла…

Платон дуже зрадів, побачивши Степку, а про Васька вже й говорити нічого. Вони обидва кинулись допомагати їй роздягатись і засипали питаннями. Степка, не поспішаючи, розповіла про сільські новини та про Галю:

— Привіт передавала і сказала, щоб не турбувались, зараз вона телятницею на фермі. Дядько Ничипір привіз їй фуру гілля, так що поки є чим палити… І хліб є, одна курка ще й досі несеться.— Найскупішу інформацію отримав Васько.— Хлопці твої що, бігають…

Повечерявши, Степка зібралась до готелю, бо завтра вдосвіта — на поїзд. Платон пішов проводжати її. Тролейбусом приїхали до Хрещатика. Він весь був у святкових вогнях, гірлянди різнокольорових лампочок висіли над вулицею, на балконах будинків.

— Ой і славно ж,— дівчина зачаровано дивилась навкруги. Людей було багато, Степку підхоплював цей потік і відносив далеко від Платона. Тепер Гайворон тримав її під руку. Назустріч ішли дівчата і хлопці, обнявшись, наче, крім них, на вулиці нікого не було. Дівчина горнулась до Платона — так було тепліше. Хлопець тримав її руку в своїй, і йому було хороше.

— Ходімо до ресторану,— запропонував він.

— Я не хочу їсти.

— Посидимо, вип'ємо кави.

Вони пройшли через бар, де на височенних стільчиках сиділи кудлаті молодики з дівчатками і щось смоктали через соломинки. У самому кутку якась пара цілувалась. У ресторані Гайворон ледве впрохав офіціантку, щоб дозволила сісти за невеличкий столик, на якому стояла дощечка: «Зайнято». Замовив вина, коньяку, закуску і каву. Тихо грав оркестр, танцювали пари. Степці усе тут здавалось якимсь казковим. І ці гарно одягнені люди, і суворі офіціанти, і накрохмалені білі скатерки, і красиві миски, понавішувані на стінах. Які щасливі люди, що мають можливість приходити сюди, їсти, пити, танцювати, сміятись. Чудна Галя, що не переїхала до міста… Сидить там сама в чотирьох стінах… А в селі зараз темно, грязюка, бр-р-р…

— Тобі не холодно, Степко? — Платон помітив, як здригнулась дівчина.

— Ні, Платоне. Це я Галю згадала, як там вона, одна… Я тобі не сказала… А вона так плакала, коли проводжала мене…

— Будь ласка,— офіціантка поставила піднос і спритно налила чарки.

— За твоє здоров'я, Степко,— підняв чарку Платон.

— І за твоє,— дівчина покуштувала вино, а потім випила всю чарку.

Молодий хлопець у чорному костюмі, з бантиком на шиї, підійшов до їхнього столу і вклонився.

— Дозвольте вашу дєвочку запросити на танець, — звернувся до Платона.

Степка здивовано подивилась на хлопця, а потім на Гайворона.

— А я вас не знаю.

— М-ми познайомимось,— промимрив любитель танців.

— Чого це я маю з вами знайомитись, ідіть, звідки прийшли,— сказала дівчина і відвернулась.

Хлопець у чорному костюмі пішов до свого столу. Там його зустріли диким сміхом.

— Що, піймав?

— Один-нуль, став коньяк.

— А кадр, то шо нада.

Платон побачив, що Степка привертала увагу багатьох. Ще вони тільки ввійшли до залу, її красиву, струнку постать провели аж до столика десятки очей.

Вони випили ще, Степка розчервонілась, але не стала веселішою. У своїх думках вона була зараз далеко звідси: завтра вона приїде додому, і знову почнеться все спочатку. Ферма — хата… Мовчазний, мов закатований недолею, батько, з яким ніхто не розмовляв в селі. А Платон залишиться тут…

— Галя більш нічого не передавала? — обриває Гайворон дівочі думки.

— З технікуму її виключили, то вона…

У дзеркалі Платон бачить своє відображення: такий собі піжон в краватці, джемпер італійський, сорочка японська…

— Ходімо звідси, Степко.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза