Читаем На білому світі полностью

У кімнаті і в кухні було холодно — ніхто ж не натопить. Увімкнув електричну плитку — не горить. Чорт з нею, сніданок можна приготувати і на примусі. Мостовий скинув пальто, зайшов у кімнатку. Тут порядок військовий, лише книги на етажерці припали пилюкою. Давно не брав їх у руки… Щодня в колгоспах. І не видно цьому кінця. Куди треба і не треба — Мостовий, бо в того жінка, в того діти, а йому що, молодому, нежонатому… Сьогодні теж поїде днів на чотири. Якщо Бунчук не викличе на бюро. Хай викликає. Але він не дозволить поводитися з ним, як з хлопчиськом.

Над столиком у саморобній березовій рамці висить карточка Тамари. Обличчя натхненне і якесь загадкове. Гарна. Фотографія летить через усю кімнату в кухню. Ох, ці загадкові посмішки!

Клятий примус шипить, спалахує і гасне, наповнюючи кухню їдким чадом. Хіба цю яєчню можна їсти? Олександр швидко голиться, випиває склянку чаю і їде в райком.

На холодній підлозі лежить у березовій рамці натхненна, загадкова Тамара…

Бунчук уже в кабінеті. Він приходить раніше за всіх. До початку робочого дня встигає обдзвонити сусідів і декого в обласному центрі. Це своєрідний збір інформації та новин. Хоч би як йшли справи в районі, Бунчук ніколи перед сусідами не хвалиться, а навпаки:

— Та куди нам! Ми, знаєш, люди маленькі… У президіях не сидимо, ми більше на полях… Ми — хлібороби… Ти ж бачиш по зведеннях — середнячки… Ви до начальства ближче, а ми…

З обласним центром розмова інша:

— Бунчук турбує. Як там ви? Ми стараємось… Не підведемо… Так і передай першому… Не збирається в наші краї?.. Якщо хтось виїде в нашому напрямку,— дзв'якни… Забуваєте, забуваєте нас. Ми це питання підтягнемо…

Мостовий заходить до кабінету першого секретаря:

— Я сьогодні їду на Городищенський кущ — за планом, партійні збори в трьох колгоспах.

— Знаю. Натискай на питання гною, надоїв і насіння. На бюро приїжджай у суботу. Підготуй пояснювальну записку про Сосонку, а я сам побуваю там. Нарубав ти дров, Мостовий, у цих питаннях. Якщо по молодості — допоможемо, а підеш проти течії — знесе. Не таких, як ти, зносило,— багатозначно підняв пальця.— Ось так.

Олександр мовчки вийшов.

«Треба шукати іншого,— думає Бунчук,— бо з цим спільної мови не знайдеш… Дійшло до того, що Мостовий на бюро виступає проти думки першого секретаря! А як на конференції чи на активі вилізе на трибуну? Від цього кар'єриста можна всього чекати. Грубки він топить і з дівчатами танцює! Авторитет дешевий заробляє. Нас не проведеш!»

Бунчук натискує кнопку дзвінка:

— Машину! Я — на район.

У п'ятницю йому протелефонував секретар обкому партії Шаблій:

— Я не знав, що ти такий пробивний, Петре Йосиповичу… Ні-ні, ти не прикидайся. Я про твого посланця кажу. Мені дзвонили з ЦК… Хто цей Гайворон?

Дрібний піт виступив на обличчі Бунчука:

— Та це із Сосонки. Студент один. Я цим питанням, Павле Артемовичу, займався персонально, так що… ми тим фантазерам…

— Молодець,— почулось у трубці.— Він був на прийомі в ЦК… Так, у першого… Що? Ти до нагороди цього Гайворона представ… Значить, так, рішення, щоб підключити до державної енергосистеми колгоспи, поблизу яких проходить високовольтна лінія, підписане. Матеріали виділені з фондів Держплану. Завтра першу партію відвеземо в Сосонку, ініціаторам. Так що вітаю, це велика справа.

— Ми над цим питанням уже давно думали, Павле Артемовичу… Спасибі, спасибі. Та що ви! Як-то кажуть, скромність прикрашає… А Гайворон, то у нас такий! Молодий комуніст. Так. Зміну готуємо, Павле Артемовичу… Ми дуже були б раді, якби ви завітали… Хе-хе-хе, знаю, діла, тут район один — і то… а то ж область… Доповім.

Бунчук викликав помічника:

— Там ви готували на бюро питання про Сосонку…

— Проекту рішення ще нема, Петре Йосиповичу. Я не знаю, що записати Гайворону і Коляді. Ви сказали догану, а Мостовий проти.

— Це питання зніміть з повістки дня…

20.

Цієї ночі Коляді снились чорти. Вони бігали по хаті, стрибали з печі просто на Семена Федоровича. Один з них, видно, ватажок рогатого племені, з довжелезним хвостом, вбрався у Фросинину спідницю і сотав Коляді дулі. Чорти гасали по хаті, аж поки Семен Федорович не прокинувся. Але, як тільки він знову заплющив очі,— головний чорт, скинувши спідницю, напевне, для того, щоб його не впізнали, виліз із комина і свиснув…

Коляда зіскочив з ліжка, увімкнув світло.

— Чого не спиш? — запитала Фросина.

— Таке приверзлося… Чорти снились,— простогнав.

— То недруги біля тебе в'ються,— прокоментувала сон дружина.

— А чого ж тобі не сняться? Праведна…

— Ну, тоді Маланка якогось зілля в самогонку намішала…

— Скільки я там випив… Це від нервів.

— То кислого молока напийся.

Коляда випив півглечика кисляку, і йому стало легше.

— Нема спокою чоловікові на сім світі,— філософствував.— Думаєш, чого я вчора ото випив? Бо довели.

— Знову Гайворон?

— А який же дідько? Прийшло на правління зі своїми товаришочками і давай мене сповідати. Агроном їм не підходить… Поїду сьогодні до Бунчука, і хай робить, що хоче, бо я не витримаю. Хай би цього Кутня вже розпинали, а то ж проти мене і проти держави йдуть?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза