На другому березі (збірник)

Сліпуче-чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта,
природи дно — дно таємниці й неба синє лоно;
лящить у вухах сон — зім’ята та подерта плахта,
і дзвонить в темряві співуче серце телефону.

Так будиться хаос забутий літ дитячих світу,

з-поза свідомості запони дивиться прадавнє,
мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом
проломаний удвоє місяць на долівці в’яне.

І темне місячне ядро з твердої шкаралущі

вилускують долоні тиші, що усе загорнуть.
Дівчат кирпатий янгол рає, й час статуї кришить,
лиш труби мегафонів сяють, мов тюльпани чорні.

4 січня 1936

Кінець світу

Мов бура плахта, хмара круків
сідає на дахах бриластих,
і місяць, звівши сині руки,
немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,

за малість, зрадність і підлоту,
за злочини, що повне ними
кубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпагони[89]

покутних псалмів заспівали,
і калібани[90] били в дзвони,
й гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертві

люїзи з ліжок виходили,
й сарданапалів гордих жертви
червоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращі,

вітрів дванадцять шле додолу,
й Земля розкрила зворів пащі,
й розбите в кусні Сонця коло.

Гримить підземний лоскіт здаля,

вдаряє в мури буря дзвонів,
і місто котиться в провалля
під лопіт крил і мегафонів.

4 січня 1936

Концерт з Меркурія

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.

Бур'ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени.

На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,

старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.

20 травня 1935

Мертві авта