На футбольних меридіанах

Наша передматчева розминка здивувала італійців. Як виявилось, тут існують інші порядки: футболісти розминаються в роздягальнях і виходять одразу на гру. Пізніше газети писали, що ми, очевидно, хотіли пристрілятись до італійських воріт.

На матч ми виходили в дуже урочистій обстановці. Команди з’явились на полі з своїми національними прапорами. Гримів оркестр. Над Міланом попливли звуки нашого національного гімну. Глядачі зустріли його овацією, і це дуже зворушило нас.

Нарешті почалась довгождана гра. Рушив з місця м’яч, відправляючись у свою важку 90-хвилинну подорож, загули трибуни, прийшли в дію всі ланки команд. Італійці застосували бразільську систему 1-4–2–4, а ми прагнули атакувати в своїй звичайній манері – п’ятьма-сімома гравцями.

Перевага тривалий час була на нашому боці, хоч на краю замість травмованого Олега Базилевича діяв ще не обстріляний Микола Каштанов. Граючи в пас, демонструючи академічний футбол, наші нападаючі розігрували одну комбінацію за другою. Раз у раз вони виходили на ударні позиції, але гола забити не могли. Ось проти воротаря суперників залишається один Каштанов. Здається, все гаразд, рахунок буде відкрито. Та він з кількох метрів б’є повз ворота. Не використовує чудових моментів Трояновський. Але перевага все ще на нашому боці. Блискуче діє тандем Лобановський – Трояновський. Він так заплутує правого захисника «Інтера», що той в повній паніці починає вибивати м’ячі за межі поля, куди завгодно, аби тільки розрядити обстановку. На трибунах сміх і свист.

Поки що ми не помічаємо в грі італійців нічого такого, щоб могло збентежити нас. Завезена з Іспанії «зірка» Суарес нас ще мало турбує. Не такий страшний і центральний нападаючий Хітчеис, куплений в «Астон Вілли». В усякому разі Володимир Щегольков цілком успішно справляється з «тараном», про якого ми багато чули.

Команди йдуть на відпочинок при ничийному рахунку. Це нас не влаштовує. Нам потрібна перемога, щоб реабілітувати себе в очах наших болільників за поразку, яку в середині сезону «Динамо» зазнало в міжнародному матчі проти бразільської «Мадурейри». Щоправда, тоді на полі виступав наш дублюючий склад, а основний готувався до матчу з московським «Спартаком» (і таки виграв його), але так чи інакше в нашому балансі була прикра поразка. Тепер ми прагнули перемогти.

Але цьому не судилося бути. Одразу після поновлення гри ми помітили, що «Інтер» застосував незвичну схему гри. І справді, майже всі сили були відтягнуті назад, в тому числі і «десятка» – Суарес. Попереду в суперника часто залишався один Хітченс. Тепер «Інтер» грав за схемою 1-4–3–3. З нею ми зіткнулися вперше. І все-таки ще півтайма ми не тільки підтримували дуже високий темп, запропонований футболістами «Інтера», але й зберігали ігрову перевагу. І раптом сталося несподіване – це тоді, коли здавалось, що рахунок так і залишиться мирним.

Випала вечірня роса. Поле стало слизьким. Менш впевнено грав Володя Щегольков – сторож Хітченса, бо незадовго до нього дістав свою першу «італійську» травму. В один з моментів він хотів відкинути м’яч Макарову, але його нога тільки ковзнула по слизькому м’ячу. Володя побіг вперед, думаючи, що м’яч покотився до нашого воротаря, а м’яч залишився на місці. Цю несподівано вигідну ситуацію миттю оцінив Хітченс. Ривок вперед, він залишається сам на сам з Олегом Макаровим… Гол!..

В таких іграх часто все вирішує саме один м’яч. Ми одразу зрозуміли, що тепер програємо. І справді, запалені успіхом, італійці всіма силами кинулись вперед. Вони вже не думали тільки про захист, як на початку другого тайму. Ні, команда жадала перемоги, а ми знітилися. В результаті поразка – 0:4. Жорстока ціна за те, що не зуміли раніше використати численні гольові моменти. У нас їх було в кілька разів більше, ніж у «Інтера», але ми так і не провели жодного м’яча. «Інтер» же мав п’ять-шість таких моментів і використав чотири. Що поробиш – самі винні. Якби ми хоч раз влучили в ціль, можна не сумніватись, що суперник склав би зброю. Отакий був цей матч.

В готелі ми багато говорили про нього, аналізуючи весь хід зустрічі. Хлопці високо оцінили фізичний гарт футболістів «Інтера». Очевидно, Ерерра добре попрацював над підготовкою довірених йому гравців. Сподобалось нам і те, що італійці так легко змінювали систему гри. Але особливо яскраве враження справив на нас Хітченс. Ні, не тому, що він забив три голи! Просто ми побачили центрального нападаючого нового типу. Він і таран, коли треба, і розумний диригент, і блукаючий форвард. Тобто центрфорвард широкого діапазону, який здатний ставити перед захистом суперника найскладніші завдання. До того ж Хітченс високо стрибає, швидко бігає і чудово грає головою. Мені здається, що сучасні «дев’ятки» повинні рівнятись саме на такого форварда.

Прибувши у Флоренцію, ми вирішили, що повинні за всяку ціну добитись перемоги. Нас не лякала репутація «Фіорентіни», яка завоювала на міжнародній арені провідне становище і вже сім разів була чемпіоном Італії.