На футбольних меридіанах

На футбольних меридіанах

Записки спортсмена

Хто з любителів футбола не знає заслуженого майстра спорту Юрія Войнова! Він зарекомендував себе як футболіст екстра-класу в численних змаганнях всесоюзного і міжнародного масштабу. Тому, природно, великий інтерес являє собою його книга «На футбольних меридіанах», створена у співдружності з журналістом М. Михайловим. Знайомлячись з цією книгою, любителі футбола разом з автором побувають у Народному Китаї, Південній Америці, Африці, Швеції, Індії, Франції, ближче взнають гравців збірної СРСР, «зазирнуть» у творчі лабораторії кращих команд світу, зрозуміють, що привело динамівців Києва до їх тріумфу в 1961 році.

Друге видання книги Ю. Войнова доповнено новими розділами, що відтворюють хід чемпіонату, в якому кияни вперше в історії радянського футбола завоювали золоті медалі чемпіонів країни, а також змальовують їхні міжнародні зустрічі в Італії та Англії.

Видавництво «Молодь» сподівається, що книга Ю. Войнова сподобається любителям футбола, стане в пригоді молодим спортсменам.

Відгуки на цю книжку просимо надсилати на адресу: Київ, Пушкінська, 28. Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», масовий відділ.

Літературний запис М. МИХАЙЛОВА.

1

Одного разу, повертаючись додому, я зустрів у парадному листоношу. Ми були знайомі не перший рік і, вітаючись, обмінялися міцним рукостисканням.

– Газети вже у вашій скриньці.

– Дякую.

Хлопець завжди поспішав, але на цей раз чомусь затримався, його очі хитрувато посміхались.

– Щось трапилось?

Він підморгнув.

– На вас чекає сюрприз. Уважно перегляньте польського «Спортовця». Вітаю від усього серця.

Від усього серця… Польський «Спортовець»… Я був заінтригований.

І ось журнал у мене в руках. На розвороті одинадцять фотографій футболістів різних країн. Серед них упізнаю себе. Виявляється, закордонні журналісти та спортивні оглядачі склали збірну Європи з футбола. Звичайно, символічна збірна. Вона ніколи не існувала і навряд чи існуватиме. Але знавці з футбола проголосували саме за такий склад збірної, якби вона мала бути організована, і, зрозуміло, мені було приємно побачити своє прізвище серед найсильніших футболістів нашого континенту.

Цього вечора я поринув у спогади. Не знаю, що саме розворушило їх: анкета польського журналу чи ніжна музика Глазунова, що линула з радіоприймача, але якось несподівано для себе я опинився в тісному колі милих моєму серцю, далеких образів юності. І так само несподівано народилось бажання розповісти молоді про своє спортивне життя. Мені здалося, що їй, можливо, буде корисно знати, як звичайний заводський хлопчик пройшов шлях від цехової команди до збірної країни і навіть до збірної (хай і символічної) Європи. Подумав, що варто також розповісти про те, що я бачив під час своїх численних подорожей з м’ячем по світу. Так виник задум написати цю книжку.

2

Народився я 1931 року в місті Калінінграді, Московської області, на п’ять років пізніше від свого брата Володимира, який нині працює конструктором на столичному заводі малолітражних автомобілів. Моє дитинство було нелегким. Дуже рано довелося зазнати мені великого горя, яке назавжди залишило в душі глибокий слід: мій батько, Микола Сергійович Войнов, старий кадровий робітник, у 1942 році загинув на полі бою.

Моя мати, Поліна Опанасівна, влаштувалася на підприємство, де раніше працював батько, і незабаром стала контролером ВТК. Їй було нелегко одній ростити двох синів, годувати, одягати і вчити їх. І я ще хлопчиком мріяв оволодіти якоюсь професією і зняти з плечей матері хоч частку того тягаря, який вона несла на собі. Не раз я уявляв собі той день, коли прийду на знайоме підприємство, де стільки років працював батько, стану на його місце. Це було б так чудово!..

І от після закінчення семирічки я поступив у ремісниче училище. Але на той час у моєму житті виникла ще одна мрія – навчитися добре грати в футбол.

Вперше я познайомився з цією грою в піонерському таборі в 1943 році. Тоді вона ще не полонила мене. Наші хлопці більше захоплювалися хокеєм, який є одним з найпопулярніших видів спорту в Калінінграді. Але чомусь саме футбол захоплював мене дедалі більше, і незабаром я став одним з постійних гравців вуличної «команди».