Читаем На футбольних меридіанах полностью

– Ніяких «але». Все правильно. Тепер я переконався, що мені більше нема чого робити в команді. Перейду на тренерську роботу. Щоправда, ліва нога в тебе ще слабувата, та й сил треба мати більше. Проте все це наживне. А щоб ти якнайшвидше увійшов у найкращу форму, я і хочу тобі запропонувати спеціальні вправи. Давай разом, після загальних тренувань, попрацюємо з м’ячем на піску. Це важко, але користі дає багато. Якщо бажаєш, то будь ласка. Я до твоїх послуг.

Того вечора на березі Чорного моря я подумав, що Левін-Коган говорить саме так, як слід говорити кожній людині, яка «віджила» своє, і повірив, що, крім радості за мене, він справді нічого не відчуває. Якою ж все-таки егоїстичною і короткозорою буває юність, коли їй щастить!

Лише через деякий час я в повній мірі зрозумів, що саме робить Борис Якович: адже роботою зі мною він сам прискорює свою відставку. І одного разу я сказав йому:

– Знаєте, після тренера Гуляєва ви друга людина, в голосі якої я чую батьківські нотки. Я на все життя збережу до вас почуття глибокої вдячності.

– Не поспішай, Юрко, з висновками, – засміявся він. – Ти ще багато таких зустрінеш на своєму шляху.

Для мене настали особливо важкі дні. З дозволу тренера Г. Ласіна я перейшов на «тризмінне» щоденне тренування. Вранці на березі моря цілу годину виконував спеціальну зарядку. Опівдні босоніж грав з м’ячем на піску, робив короткі і швидкі пробіжки.

А ввечері виходив на поле разом з усією командою.

Я помітно схуд і загорів. Але втоми не було. Навпаки, в кожній клітині мого тіла дзвеніла нова, напружена сила. Так мені вдалося до певної міри ліквідувати свою ахіллесову п’яту – фізичне відставання. Принаймні так мені здавалося, бо я ще й досі не уявляв собі, Що значить грати в класі «А».

І ось уже мій перший календарний матч. На тбіліському стадіоні команда «Зеніт» мала помірятись силою з футболістами команди ВМФ.

Скажу відверто: я розгубився. Ще ніколи я не відчував під ногами такий чудовий футбольний грунт, не бачив таких високих, вщент заповнених трибун, не чув такого незвичного шуму великого стадіону, не почував такої відповідальності за результати гри. І я грав, наче уві сні. Я був переконаний: роблю не те, що слід. Коли на трибунах вибухав сміх, мені здавалося, що це на мою адресу. І кров, як молот, важкими хвилями била мені в голову. Я знав, що після матчу мене чекає нищівний рознос.

І я був надзвичайно здивований, коли після гри старші товариші поздоровили мене з вдалим дебютом. Досі не знаю, були вони тоді цілком щирими чи ні. Від теплих слів ветеранів, від їх усміхнених очей я мало не розплакався. І тут же припустив помилку, яка також характерна для всіх юних: подумав, що все гаразд, що я знайшов себе і тепер уже завжди гратиму добре – саме так, як сподівалося керівництво команди, коли запрошувало мене до неї. Моя уява занесла мене так високо, що я втратив здатність (принаймні на певний час) об’єктивно оцінювати свою гру.

В наступному матчі наша команда зустрілася з ризькою «Даугавою». Я знову грав під номером «шість» і вже не сумнівався, що свого підопічного нейтралізую за всіма правилами футбольного мистецтва. Я прагнув переслідувати його буквально по всьому полю, як тінь. І дуже швидко відчув, що не справляюся з своїми обов’язками. Що трапилось – не розумів. Ноги підгиналися піді мною, я не знав, що робити далі – грати в зоні або щільно тримати «вісімку» суперника. Одне слово, я забув, чого мене вчили і не приносив своїй команді майже ніякої користі. І якщо «Зеніт» в той день зазнав жорстокої поразки з рахунком 1:4, то чимала вина за це лягала і на мене. «Все, – вирішив я, – кінець, тепер зі мною не будуть панькатись. Гуляєв був правий. Я ще не доріс до класу «А». Мерщій назад, додому!»

Тепер я вже не сумнівався, що товариші по команді відвернуться од мене: навішо я їм потрібний, коли граю так невдало? Адже під боком є ще Левін-Коган. Він, правда, набагато старший за мене, але значно досвідченіший. Поставлять його знов у півзахист і будуть шукати кращу, ніж я, заміну. Якби, думав я, мені доручили бути тренером команди, то саме так я і зробив би з бідолахою Войновим.

Але в поїзді до мене підсів воротар Леонід Іванов – гравець збірної СРСР. Він обійняв мене за плечі, тихо сказав:

– Мабуть, це через мене ми програли матч з таким великим рахунком.

Я здивовано подивився на нього, бо мені здавалося, що саме Іванов – гордість «Зеніта» – грав сьогодні краще за інших. В усякому разі я особисто не помітив у нього помилок. Він зрозумів мій погляд і, нахилившись до самого вуха так, щоб його не чув ніхто, крім мене, довірливо продовжив свою думку:

– Ось ти, мабуть, гадаєш: Іванов – воротар збірної команди країни і вже справжній бог у футболі. Дурниці. Скажу тобі по секрету, що я теж часто помилки припускаю. Розумієш? Якби ти знав, як часто навіть у досвідчених спортсменів трапляються прикрі зриви.

– Ну, і що ви робите в таких випадках?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Советского Союза
Адмирал Советского Союза

Николай Герасимович Кузнецов – адмирал Флота Советского Союза, один из тех, кому мы обязаны победой в Великой Отечественной войне. В 1939 г., по личному указанию Сталина, 34-летний Кузнецов был назначен народным комиссаром ВМФ СССР. Во время войны он входил в Ставку Верховного Главнокомандования, оперативно и энергично руководил флотом. За свои выдающиеся заслуги Н.Г. Кузнецов получил высшее воинское звание на флоте и стал Героем Советского Союза.В своей книге Н.Г. Кузнецов рассказывает о своем боевом пути начиная от Гражданской войны в Испании до окончательного разгрома гитлеровской Германии и поражения милитаристской Японии. Оборона Ханко, Либавы, Таллина, Одессы, Севастополя, Москвы, Ленинграда, Сталинграда, крупнейшие операции флотов на Севере, Балтике и Черном море – все это есть в книге легендарного советского адмирала. Кроме того, он вспоминает о своих встречах с высшими государственными, партийными и военными руководителями СССР, рассказывает о методах и стиле работы И.В. Сталина, Г.К. Жукова и многих других известных деятелей своего времени.Воспоминания впервые выходят в полном виде, ранее они никогда не издавались под одной обложкой.

Николай Герасимович Кузнецов

Биографии и Мемуары
100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары
100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии