Читаем На футбольних меридіанах полностью

Я з надією чекав його відповіді, бо вірив: зараз почую щось таке, що стане мені в пригоді на все життя, буде рецептом від усіх бід. Але Іванов сказав те, що я вже досить часто чув від інших, – цілком стереотипні слова:

– Я стискався, як пружина, і ще більше працював над собою, не знаючи втоми, не даючи собі передихнути. Аж поки не добивався свого.

Пізніше, коли в мене вже буде ім’я в спортивному світі, а багаторічний досвід все-таки інколи не позбавлятиме мене від помилок, я ще не раз з глибокою вдячністю пригадаю і оціню ці слова досвідченого воротаря. Такі визнання даються людині важко. А тоді, в поїзді, мені здалося, що він просто хоче відволікти невдаху-півзахисника від його сумних думок. Тому я був розчарований і відповів без піднесення, так, для форми:

– Зрозуміло. Буду працювати.

І все ж бажання втекти з команди непомітно розвіялося: заговорила гордість. Обмірковуючи сказане Івановим (він, між іншим, розповів мені чимало епізодів з своєї біографії, які свідчили, що в нього, воротаря, є свої вразливі місця), я вирішив спробувати зробити так, як він радив. Якщо Іванов не губився в таких ситуаціях, то чому я так занепав духом?

Я попросив тренерів дати мені додаткові завдання, спрямовані на розвиток витривалості й техніки, і два тижні після загальнокомандних тренувань так налягав на них, що лікарі взагалі тимчасово заборонили мені грати.

Нарешті настав день матчу, до якого наша команда готувалася з особливим піднесенням. Ми мали зустрітися з своїми земляками, футболістами ленінградського «Динамо». Обидва колективи в побуті дружили між собою. Але на полі між ними завжди розгорались запеклі поєдинки: адже вони представляли у всесоюзному чемпіонаті місто Леніна, і кожна команда прагнула захищати його спортивну славу краще, ніж суперник. Ще за кілька днів до цього матчу ленінградські газети писали про винятковий інтерес, який являє собою черговий поєдинок двох команд міста, робили прогнози відносно майбутніх їх складів тощо. В «Зеніті» останнє питання також всіляко дебатувалось. Не подаючи голосу, я мовчки вислуховував усі «за» і «проти». Наших тренерів дуже хвилювало, як саме нейтралізувати віртуоза обводки Петра Дементьєва, який завжди чинив «Зеніту» численні неприємності.

І тут згадали про Левіна-Когана, який все ще залишався в складі команди. Але сам він висловився цілком точно:

– Гадаю, що повинен грати Войнов. Він має право на довір’я.

Мені здалося, що тренери дотримуються іншої думки: вони ще не забули моєї безпорадної гри проти «Даугави». І коли до мене звернулися з питанням: «Витягнеш? Скажи чесно!» – я тільки знизав плечима, хоч мені дуже хотілося зіграти цей матч. Сподівався, що в разі удачі він може стати поворотним пунктом, після якого мої справи підуть вгору. Але разом з тим я боявся не виправдати довір’я старших і… промовчав.

– Гаразд, – почув я і не повірив собі, – гратиме Юрко.

Левін-Коган перехопив мій погляд і кивнув, ніби говорячи: «А ти дарма тремтиш від хвилювання, інакше і не могло бути. Все добре!»

Отже, я мав «виключити» Петра Дементьева. Ті, хто бачив його гру, знають, яким блискучим майстром фінтів, дріблінга був цей невисокий білявий футболіст, і зрозуміють всю складність завдання, яке було покладено на мене. Борис Якович уже вмів боротись з нескінченними хитрощами Дементьева. Я ж мав ще тільки підібрати до нього власний «ключик». Обдумуючи свою майбутню гру, я вирішив, що візьму його в кліщі, просто не дам грати – і все.

Я так захопився цим поєдинком, що навіть перевищив «план». Коли Дементьев раптом втік від мене – і вийшов до лицьової лінії, я ривком дістав його і надто сильно штовхнув грудьми. Нападаючий вилетів далеко за межі поля і опинився в ямі з піском, куди стрибають легкоатлети.

Я дуже поважав Дементьєва і ладен був провалитись крізь землю від власної грубості. Я так розгубився, що не здогадався навіть допомогти йому підвестись. Він це зробив сам, обтрусив з колін пісок і пішов до мене. Майнула думка, що зараз він скаже мені щось дуже образливе. Але Петро Тимофійович сказав несподіване:

– Добре ти мене криєш, молодець. Проте не раджу звикати до грубощів на полі. Погана звичка. Вона ганьбить хорошого футболіста. Бери не силою, а вмінням. Сили в кожного дурня вистачить. Навіщо наслідувати погані звички?

– Вибачте, будь ласка, я не хотів…

Він злегка плеснув мене по плечу.

– Розумію, трапляється. Ну ходімо, гра триває.

Так я дістав ще один урок, який запам’ятав на все життя.

<p>4</p>

Вісім років тому я провів свій перший міжнародний матч. Грали ми тоді в Ленінграді з румунськими футболістами. До зустрічі з «Зенітом» вони з рахунком 2:1 обіграли тбіліське «Динамо» і з таким же співвідношенням м’ячів програли зустріч московському «Спартаку». І ось тоді, коли проходила їхня третя гра, з нами, в моєму спортивному житті сталася подія, що відкрила переді мною нові перспективи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Советского Союза
Адмирал Советского Союза

Николай Герасимович Кузнецов – адмирал Флота Советского Союза, один из тех, кому мы обязаны победой в Великой Отечественной войне. В 1939 г., по личному указанию Сталина, 34-летний Кузнецов был назначен народным комиссаром ВМФ СССР. Во время войны он входил в Ставку Верховного Главнокомандования, оперативно и энергично руководил флотом. За свои выдающиеся заслуги Н.Г. Кузнецов получил высшее воинское звание на флоте и стал Героем Советского Союза.В своей книге Н.Г. Кузнецов рассказывает о своем боевом пути начиная от Гражданской войны в Испании до окончательного разгрома гитлеровской Германии и поражения милитаристской Японии. Оборона Ханко, Либавы, Таллина, Одессы, Севастополя, Москвы, Ленинграда, Сталинграда, крупнейшие операции флотов на Севере, Балтике и Черном море – все это есть в книге легендарного советского адмирала. Кроме того, он вспоминает о своих встречах с высшими государственными, партийными и военными руководителями СССР, рассказывает о методах и стиле работы И.В. Сталина, Г.К. Жукова и многих других известных деятелей своего времени.Воспоминания впервые выходят в полном виде, ранее они никогда не издавались под одной обложкой.

Николай Герасимович Кузнецов

Биографии и Мемуары
100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары
100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии