НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Я так і не змогла знайти собі роботу,— відповіла Етель.— Ви не повинні були мене виганяти.— Бавовняною рукавичкою вона витерла сльози, що виступили у кутиках очей.— Справи мої кепські. Спершу я мала проблеми через отого нового суддю. Дев’яносто днів — і жодних зауважень, принаймні не тут. Вийшла і підчепила гонорейку. Але сама про те не знала. Заразила свого постійного клієнта, класний хлопець, працював на одну банду. Він розлютився і страшенно мене побив, зламав ніс, вибив чотири зуби, а отой новий суддя посадив мене на сто вісімдесят днів. Чорт забирай, Кейт, за сто вісімдесят днів утрачаєш усю клієнтуру. Вони забувають про твоє існування. А розпочати все знову мені так і не вдалося.

Кейт кивала головою з холодним і нещирим співчуттям. Вона знала, що Етель наближається до головного. Але Кейт її випередила. Вона відсунула шухляду, витягла гроші та простягнула Етелі.

— Я ніколи не кидаю друзів у біді,— промовила вона.— Чому б тобі не переїхати до іншого міста, не почати спочатку? Можливо, щастя знову тобі всміхнеться.

Етель ледь стрималася, щоб не вчепитися в гроші. Вона тримала банкноти віялом, як гральні карти,— чотири десятки. Рот у неї заходив ходором від емоцій.

— Я сподівалася,— заговорила вона,— що ви втямите — я варта більше, ніж сорок баксів.

— Про що це ти?

— Хіба ви не дістали мого листа?

— Якого листа?

— Ой,— простогнала Етель,— напевно, його загубили десь на пошті. Там такі розтелепи. Але менше з тим. Я гадала, ви про мене попіклуєтеся. Мені повсякчас недобре. Немов якийсь тягар тисне на нутрощі.

Вона зітхнула, а потім заговорила так швидко, що Кейт зрозуміла — Етель це репетирувала.

— Так от, можливо, ви пам’ятаєте,— почала Етель,— що я маю якесь таке друге бачення. Завжди пророкувала те, що потім збувалося. Побачу щось уві сні — і воно збувається. Люди кажуть, на цьому можна заробляти. Кажуть, я природний медіум. Ви пам’ятаєте?

— Ні,— відповіла Кейт.— Не пам’ятаю.

— Та невже? А може, ви ніколи того не помічали. На відміну від усіх. Я їм розповідала багато чого, й усе геть справджувалося.

— І до чого ти хилиш?

— Отут мені якось наснився сон. Я пам’ятаю, коли це було, бо тієї самої ночі померла Фей,— вона зиркнула на скрижаніле обличчя Кейт і вперто провадила.— Тієї ночі падав дощ, і в моєму сні також дощило, принаймні було мокро. Й от, у тому сні я побачила, як ви вийшли через кухонні двері. Було не надто темно, проглядав місяць. І я побачила уві сні вас. Ви пройшли углиб двору і нахилилися. Мені не було видно, що ви робите. А потім ви прокралися назад до будинку. І наступне, що мені стає відомо,— Фей померла!

Етель зробила паузу, чекаючи на якусь реакцію Кейт, але обличчя Кейт лишалося незворушним. Етель почекала, доки не переконалася, що Кейт говорити не збирається.

— Так от, як я й казала, я звикла вірити у свої сни. Дивно, але там нічого не було, окрім розтрощених флакончиків від ліків і гумового наконечника від піпетки.

— І ти віднесла їх до лікаря,— протягнула ліниво Кейт.— Що ж він тобі сказав про вміст отих флаконів?

— Нічого я нікуди не відносила.

— Даремно,— сказала Кейт.

— Я нікому не хочу шкодити. У мене самої клопоту вистачає. Я поклала оте розбите скло в конверт і кудись засунула.

— Виходить, ти прийшла до мене просити поради? — лагідно спитала Кейт.

— Так, мем.

— Тоді послухай, що я думаю. Я думаю, що ти — стара нікчемна шльондра, яку надто часто били по голові.

— От тільки не кажіть, що я збожеволіла,— почала Етель.

— Може, не збожеволіла, але ти змучена і хвора. Я вже казала, що не залишаю друзів у біді. Можеш повернутися сюди. Працювати тобі вже не до снаги, але можеш допомагати з прибиранням і на кухні. Матимеш де спати і що їсти. Як тобі таке? І трохи кишенькових грошей.

Етель неспокійно заворушилася.

— Ні, мем,— відповіла вона.— Не дуже-то мені хочеться... тут спати. І я не ношу отой конверт із собою. Я його залишила у подруги.

— Що ти собі надумала?

— Я подумала, якби ви знайшли спосіб виплачувати мені сто доларів на місяць, я б дала собі раду, та й здоров’я б могла підправити.

— Кажеш, ти зупинилася у «Південному Тихоокеанському»?

— Так, мем. І мій номер якраз навпроти стійки реєстрації. А нічний портьє — мій друг. І він ніколи не спить на чергуванні. Дуже класний хлопець.

— Не намочи штанці, Етель,— сказала Кейт.— Непокоїти тебе мусить лише те, скільки запросить твій «класний хлопець». Зажди хвилинку,— вона відрахувала ще шість десятидоларових купюр у своїй шухляді та простягнула їх Етелі.

— Гроші надходитимуть першого числа, чи мене самій по них заходити?

— Я їх надсилатиму,— пообіцяла Кейт і додала роздумливо: — От що, Етель, я вважаю, що тобі слід здати оте скло на експертизу.

Етель міцно затиснула гроші в руці. Її переповняло почуття перемоги і доброзичливості. Мало чим можна було її пройняти.

— Мені навіть на думку такого не спадало. Хіба що у крайньому разі.

Коли Етель пішла, Кейт вибралася у глибину двору. Навіть по стількох роках було видно, що землю ретельно перекопували.