На землі кленового листу

4 листопада я повернувся до Оттави, і наступного дня в аеропорту Мірабель посольство провело мене з дружиною і онукою з Канади в Україну.

Покидаючи Канаду, я віз в Україну спогади про далеку заморську державу — Країну Кленового Листу.

ПІСЛЯМОВА

Задумуючи книгу, я розривався поміж двох ідей: написати посібник чи спробувати написати художній твір?

Коли б я писав посібник, то мусив би наводити протоколи дипломатичних внутрішньопосольських нарад, протоколи переговорів дипломатів з канадськими делегаціями за напрямами роботи посольства, протоколи переговорів з членами канадського парламенту та різних міністрів, наводити зразки документів тощо.

Коли б я писав художній твір, то не раз мусив би широко описувати заходи, що самі по собі, можливо, були другорядної ваги, та й суб’єктивізму в змалюванні живих людей важко було б уникнути. Натомість посібник був би нудний, і його читали б з обов’язку хіба що студенти Інституту міжнародних відносин. Знову ж таки, художній твір був би менше повчальний, бо в емоціях губився б діловий бік справи. Та й мусив би бути більшим обсягом, що теж навряд чи було б доцільно — папір нині дорогий.

Я спробував об’єднати два підходи й зробити твір пізнавально-повчальним і більш-менш читабельним. На скільки мені це вдалося, судити читачеві.

Мушу вказати на таку особливість книжки: я керував роботою всіх людей посольства, а написав про них недостатньо. Коли б я надумав передати на папері всю діяльність дипломатів, та ще й їхні почуття, то це зайняло б багато часу. Такого завдання я б, мабуть, ніколи не виконав. Здійснення навіть спрощеного плану зайняло понад три роки.

Думка написати книжку про заснування посольства виникла у мене наприкінці 1993 року, коли я зібрався повертатися в Україну. Писати почав у другій половині 1994 року, після того, як склав із себе обов’язки голови передвиборчого Демократичного об’єднання «Україна», проте через надмірну завантаженість обов’язками депутата Верховної Ради України, Почесного голови УРП, голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні та іншими обов’язками лише вряди-годи брався до цієї книжки. Запалення легенів поклало мене до лікарні, що й дало можливість виконати основний обсяг творчої праці. Аби довести справу до кінця, я відмовився від кількох виборчих керівних посад і зменшив масштаби початкового задуму книжки.

Окрім дружини, яка мені в усьому допомагає, щиро дякую депутатові Верховної Ради України, заступнику голови Української республіканської партії Олександру Шандрукові за те, що перечитав рукопис і своїми добрими порадами сприяв уточненню тексту й повнішому висвітленню деяких моментів діяльності нашого посольства.

Дякую вчительці Марії Іванівні Папуші, яка швидким, без-платним(!) і дуже добрим друкуванням моїх рукописів сприяла прискоренню роботи над книжкою.

Складаю щиру подяку літератору Грицьку Гайовому, що погодився допомогти мені.

Автор.