На землі кленового листу

Канада має високорозвинену технологію видобування нафти. Мені організували екскурсію до нафтодобувної компанії, що розробила технологію горизонтального свердління. Воно дорожче від прямовисного приблизно втричі, але дає змогу збільшити видобуток нафти в 5–10 разів. Я згадав, що в західних областях у нас чимало старих свердловин, які або закриті, або помпують нафту 3–4 години добово, а решту часу стоять і чекають, доки крізь пори в породі насочиться трохи нафти до свердловини. Я розповів це своїм співрозмовникам. Вони зацікавилися. Геологічну карту Карпат вони знали і горизонтальне свердління в українських геологічних умовах вважали дуже перспективним.

Канадські підприємці запропонували укласти з Україною контракт на горизонтальне свердління, причому виявили готовність оплату отримати з продажу нафти від свердловин, які вони зроблять. Це були вигідні для України умови. Я попросив у них два комплекти документації.

З Ріджайни поїхав до міста Саскатуна. Познайомився з його підприємцями й відвідав університет — єдиний з провінційних університетів, де можна вчитися безплатно.

6 жовтня попрощався з гостинною провінцією і повернувся до Оттави.

7 жовтня на нараді я заслухав звіти дипломатів й поінформував їх про результати поїздки до провінції Саскачеван. Наказав Шандрукові заготовити лист посольства з рекомендацією уряду укласти контракт про співпрацю з канадцями, аби за допомогою горизонтального свердління збільшити видобуток власної нафти. Шандрук підготував лист, і з черговою дипломатичною поштою до Києва пішло два комплекти документів (до Комітету з науки й техніки панові Рябченку та до Міністерства енергетики) з переконливою аргументацією вигідності співпраці з саскачеванськими нафтодобувниками.

На жаль, усі три пропозиції посольства у справі зменшення залежності України від російської нафти (з переробки вугілля на бензин, з метанолу і з горизонтального свердління) потонули у згаданих установах безслідно чи то від бюрократизму, чи то від навмисного небажання дбати про інтереси України. У Міністерстві закордонних справ України є економічний відділ. Наші економічні пропозиції іншим українським міністерствам і відомствам ішли через нього. Він мав би реєструвати, контролювати рух документів і добиватися розгляду пропозицій, але й цей відділ не домігся серйозного наукового розгляду пропозицій посольства.

Демократизація України — погляд з Канади

8 жовтня в Торонто почав роботу економічний семінар з участю віце-прем’єр-міністрів Юхновського, Пинзеника та міністра культури Дзюби. Цього ж дня прибув до Оттави на посаду першого секретаря з питань культури й інформації та зв’язків з громадськими організаціями Канади Євген Іванович Поліщук.

Семінар викликав великий інтерес. З нашого генерального консульства на семінарі був консул Олександр Соботович.

Для мене особисто наслідком цієї поїздки було те, що в кулуарах семінару я ще раз зустрівся й поговорив з багатьма бізнесменами і політичними діячами, зацікавленими у справі демократичного відродження України.

Після закінчення семінару я скликав нараду про вибори. Вона відбулася в Українській художній фундації. Вели нараду, що відбулася в діловому конструктивному дусі, Богдан Максимець і Юрій Шимко. Постановили створити Комісію сприяння демократизації в Україні при Світовому конгресі вільних українців (СКВУ) як міжнародну українську організацію. СКВУ — надпартійна структура, отже, не принижувалася жодна з українських політичних партій. Це задовольняло всіх.

У Канаді передвиборча кампанія також була в розпалі. Шандрук, Веселовський і я відвідали Центральну виборчу комісію і провели ґрунтовну бесіду з головою та його заступниками про законодавство і практику канадських виборів. Нам дали по примірнику основних нормативних актів. А за кілька днів передали матеріали, які з практичної точки зору ще важливіші — стратегія і тактика боротьби за виборчі голоси Консервативної партії Канади. Кожна партія перед виборами розробляє свою стратегію і тактику. Ці розробки таємні до закінчення виборів, тому нам особливо цікаво було з ними ознайомитися. Ідучи в Україну, ми з Шандруком сподівалися скористатися з канадського досвіду.

Прощальні зустрічі

Щоденна робота посольства йшла своїм звичаєм.

Від’їзд з Канади я призначив на 5 листопада 1993 року. У резиденції був організований прийом для оттавського дипломатичного корпусу. Посольство вже набуло чималий досвід проведення культурних заходів та дипломатичних зустрічей, і це прощальне прийняття гостей відбулося, як кажуть, на рівні.

Посли, з якими я найбільше зблизився, шкодували, що від’їжджаю, але ніхто не питав про причини. У дипломатичному світі відкликання посла до своєї країни після короткого терміну — звичайне явище. Це відбувається часто. Як правило, ніхто довго не перебуває в одній країні. І нікого не дивує, коли хтось від’їжджає через півтора — два роки.