Наближення. Наркотики і сп'яніння

Такі слова як «кінь» та «спішитися», наскільки мені відомо, є застарілими, тобто такі слова можна читати cum grano salis[482]: замість них можна взяти будь-яке слово або ж улюблений вираз, наприклад «з усією апаратурою». Коли ситуація серйозна, ми змушені висісти, й не лише з машини, літака, ракети, залишити не лише державу, суспільство і родину, але іноді й власний однострій. Це та межа, на якій дистанціюється все, що загалом можна описати словом, тобто назване.

268

Питання про належність ЛСД до Мексики пов'язане з ключем та його допасуванням. Інше питання стосується дозволеності. Це слово вживається тут не в юридичному чи моральному сенсі, а заторкує внутрішню форму, власну підсудну відповідальність свідомого одиничного.

Очевидним є закид у тому, що тут займаються сурогатами. Зустрічне запитання: а що на землі не є сурогатом? «Сурогатами» в римлян називали когось, хто був обраний замість іншого; це був політичний термін. Світ недосконалий — це одне з небагатьох загальних місць, які поділяють усі. Отже, повинна існувати ідея досконалості. Вона уникає названого.

В'язень у своїй камері відчуває недосконалість особливою мірою; його ситуація може служити моделлю. Наприклад, Елдридж Клівер у державній в'язниці в Каліфорнії (1954 рік); він чорношкірий, йому вісімнадцять років, він сидить, тому що у нього знайшли марихуану. Певна річ, він позбавлений спілкування зі своєю коханою, тому чіпляє на стіну пін-ап дівчину. Це вибір когось замість іншого: сурогат, фетиш, ерзац. З останніх сторінок «Есквайра» він взяв собі хтиву наречену. Була ця картинка лише сурогатом коханої чи сурогатом кінодіви, яку вона зображала? Чи, може, саме у прагненні наблизитися до своєї чорношкірої коханої він повісив на стіну світлину білошкірої красуні? Чи не стануть таким чином усі білі й чорні разом із картинками ерзацом? У такій ситуації зустрічаються реалізм, матеріалізм та ідеалізм. Те, що тут відбувається щось не те, бачить навіть наглядач; він зриває картинку зі стіни й викидає її в парашу. Внесок в іконоборство.

Я взяв цю деталь з біографії («Душа на кризі», 1969), яку гортаю напередодні Нового року. Автор категоричний із висновками. Як курець марихуани, він зазнав обмеження свободи від «правителів країни», яких вважає п'яницями. «Я не міг збагнути, чому вони мають більше прав на те, щоб пиячити, ніж я курити — я був свято переконаний, що марихуана краща за будь-яке пійло».

Не надто високо оцінював він і тих типів, які замість сурогатів вихваляли справжнє. «Існування таких божих людей є найпереконливішим аргументом для виправдання безбожности». Хлопчина знає, що таке купівля і продаж, тож він не дасть заманити себе слоганами модерної теології на кшталт «Бог — це добро».

Він був безутішний, почувався настільки кепсько, що був готовий «смоктати зів'ялі груди своєї бабусі» — до речі, це гарний образ невдалого наближення, при якому стара Гея[483] виглядає цілковито виснаженою.

На цьому вже досить про сурогати — вони є злетом до нічийної землі. Врешті, все стає замінником для іншого. Якщо відчиняться двері, нам доведеться прокрадатися навіть попри батька з матір'ю.

«Справжній перстень» неможливо знайти, і, по суті, або «врешті-решт» він також є сурогатом.

269

Що ж таке «справжнє»? Водночас воно є також недостатнім — тим, що приносить і знову забирає час. Навіть «найостанніше» (Фрідріх Шлаємахер) все ще є тим, що вказує.

У цьому зв'язку — образ із балістики: людина зі своїм невпокоєм, своїми невизначеними пристрастями є націлювачем. Вона шукає реалізації в безіменному — там її мета. Щоб правильно націлитися, людина потребує того, що у стрільця є «мушкою» — тут це назване в полі зору. Це точка світла, через яку безіменне його пристрасті поєднується з безіменним всесвіту. Без названого як сурогату годі обійтися.

270

Оскільки при такому націленні задіяне безіменне, якість стає неважливою. Відмінності тут розпливаються — як, наприклад, між статуєю Мікеланджело та простою гіпсовою фігурою. Ми можемо націлитися на Міланський собор чи на піраміду Ґізи з таким само успіхом, як і на кристалик льоду в зимовому лісі, який тане від нашого подиху. Дульсінея Тобоська вартує не менше божественної Єлени, і, можливо, Лицар Сумного образу був ближче до мети, ніж Playboy Paris — він був близький до безіменного.

Усе це модифікації — діамант показує лише те, на що здатен вуглець зі своєю дивовижною силою. На щось подібне можна натрапити у пустелі та сприйняти за фетиш. По суті, в кожній гальці криється та сама краса, та сама сила.