Наближення. Наркотики і сп'яніння

Це ясновидіння приводить нас до часів кентаврів — насамперед до Хірона, вчителя богів, який навчив Асклепія лікарської справи і якому Гельдерлін присвятив великий, не до кінця витлумачений вірш:

Слідом за лісовими травами ішов і наслухав
Як ніжний олень на горбі; ніколи ще…

(…) і крокус, і чебрець

І колоски — дає мені земля
букет свій перший.
Холодна зірка вчить мене,
Та тільки те, що назване. (…)

А потім:

(…) ось так сиджу на самоті, (…)
Між нами є отрута — моя думка.

Отже, вивчити можна лише те, що назване; думка отруює — з цим ми повинні змиритися в часи, коли назване діє лише настільки, наскільки його можна змінити на обраховуване.

Гельдерлін рано взявся чинити цьому опір. Цитувати його стало модою, та все, що про нього чуєш, — не більше ніж шепіт у передпокої. «Quelle clarté[481]» — все це залишається доволі атмосферним, а тепер ще має бути політизованим.

Гельдерлін є для нас прикладом наближення, якого в XIX сторіччі навіть серед німців більше ніхто не зміг досягти. Воно не веде назад до олімпійських богів, а припрошує до святкування в ролі свідків клятви — це саме те, що Ваґнерові не вдалося з асами, які залишаються самостійними; слово не веде крізь них чи над ними, а залишається скутим чарами. Саме там криється джерело зла, а не серед народу лемурів.

265

Тоді природа промовляла безпосередньо до чуттів, і не тому, що ті були гострішими, а тому, що були менш диференційованими, й таким чином нероздільне Землі поєднувалося з нероздільним людини — нерефлектовано й бездумно. Цим пояснюється, зокрема, й те, що важливі лікарські рослини так рано стали відомими.

Ще в середньовіччі відбулося таке безпосереднє спілкування. Воно можливе у всі часи, коли вдається успішне наближення. Під час великих епідемій назви лікарських рослин з'являлися у сновидіннях або ж ці рослини приносили людям птахи.

Сьогодні все виглядає по-іншому. Там, у темному лісі, світиться растр — тут, у яскравому світлі свідомості, ми маємо наближатися до нього, хоча подив той самий. Світ залишається дивовижним.

Коли Альберт Гофманн почав займатися ріжками пурпуровими, він хотів розробити засіб для кровообігу; той гриб уже здавна був відомий як офіційній, так і народній медицині. Відкриття психоделіків було випадковим і несподіваним, так ніби прочинилися двері в химерний світ. За вхід до нього довелося заплатити тяжким отруєнням.

266

На користь розміщення ЛСД в «мексиканській» частині наближень свідчать хімічні й ботанічні спорідненості. Це підпорядкування слідує поведінці великих рослинних родин, які залишаються вірними своїй батьківщині, але водночас є космополітичними.

Наприклад, існують наркотики, що належать якійсь дуже далекій країні, і ось вони поширюються — ніби їхнє насіння заносить звідти вітром. Хімічний зв'язок є продуманішим, але й грубшим; він слідує витонченості рослинного світу, ніколи її не досягаючи.

Можна навіть сказати, що хімія надто грубо викристалізовує з растру. Стільники її формул надто різко обмежують матерію. Тож на краях постійно треба підшліфовувати. Так, нині вже «відомо» більше тисячі почасти стабільних, а почасти нестабільних ізотопів. Для духу XIX сторіччя, який прагнув точності, такі відхилення (які проникають навіть у зоологію) доволі дражливі. Якщо цеглини змінюють масу й вагу, то зі звичною безпекою доведеться попрощатися. А з 1898 року вся будівля починає не лише жевріти, але й кришитися; сейсмографічна чутливість зростає. Щоправда, при цьому вивільняються сили — можливо, навіть такі, які перевершують потребу.

267

Отже, «мексиканський» означає тут лише часткову хімічну, ботанічну та географічну спорідненість. У центрі стоїть самобутність сп'яніння, відстань до світу, який можна виміряти й обрахувати, й, таким чином, це є наближенням.

Ключ можна більш чи менш уміло допасувати, хоча він може бути й доволі грубим; достатньо того, що він зможе відчинити замок і двері. Потім його залишають у замковій шпарині або викидають геть. Так само буває достатньо тільки одного слова, як у печері Сезам. Сьогодні можна відчинити двері, якщо перервати промінь світла… Тіло проходить крізь нього. Воно також належить до «тих, які називають».

Якщо я послуговуюся конем, аби потрапити до печери зі скарбами, то перед входом я мушу спішитися. Кінь залишається назовні; він ще прислужиться мені, коли я повернуся з награбованими скарбами.