Наближення. Наркотики і сп'яніння

Коли певні враження ми називаємо типовими, то виходимо з того, що на них претендує не лише один індивід і що вони поділяються іншими.

Потік синього світла провіщає наближення. Ця з'ява є доволі типовою; вона розсіюється в індивідуальному сприйнятті. Так сталося, що цими днями я одержав приватну публікацію «Доленосна руна в оракулі, сновидінні і трансі» (Арбен-Прес, Арбон, 1969). Тут подано записи Рудольфа Ґельпке[490] про сходження «астронавта др. Ервіна Єкле до каменя на Райні» (2–3 грудня 1966 року).

Цитую звідти до теми:

19:00 Прийом (0,2 мг ЛСД).

20:45 Почувається «легше».

20:55 Помітне зростання дії. Інтенсивність синього (дим ароматичних паличок, тіні в кімнаті).

«Ще легше».

21:10 Барви: надалі «синій відтінок». Акустика без змін (до ударів годинника на вежі: «досі провінційне містечко»).

21:15 «Зображення стіни набуває третього виміру».

20:20 «Можу уявити собі, що так тримається на поверхні води водяна лілея на своєму стеблі. Мій улюблений афоризм: найбільша любов — це речевість, ще краще латиною: AMOR MAXIMUM AMOR REI (EST): початкові літери дають: «amare».

21:35 На вулиці шум мотора. «Так, навіть мотор погоджується (…) Ґельпке, де це ви ширяєте?»

21:50 Різноманітні кольори, потім жодного. «Присутність є прозорістю (…) світло — це завжди добре».

22:00 «Ернст Юнґер каже «сходження», оскільки живе у печері. «Прорив» — для нього це виглядає тільки гарно».

22:55 «(…) я завжди знаю, що око — то діра в гілці».

Навіть після того, як все почало затихати, незвичні погляди, які почасти з'являються при подібній налаштованості. Наприклад: «Шеллінґ: незвідані глибини, знав більше, ніж знав він сам». Або: «У Римі — бачив почерк Петрарки: він був як вир, але не мав ваги». Або: «Мої комплекси перебувають зовсім на поверхні. У глибині я ідентичний до себе самого, це означає: не марнославний».

І нарешті, «під час польоту назад», сентенції спеціально для сп'яніння: «Це не сп'яніння, з алкоголем годі порівняти — то різні мови. В наркоз ми занурюємося, аж поки вода не накриє нас із головою, тоді як тут ми підіймаємося: небо розкривається, як квітка».

Врешті: «Сходження та спуск мають дзеркальні властивості».

277

Якщо для читача ці дуже скорочені нотатки нагадують попередні роздуми, то це є знаком того, що читання було плідним.

У всі часи, набагато раніше за Дельфи й Додону, одкровення тих, хто пройшов посвячення, доповнюються тлумаченням посвячених, які добре знаються на внутрішньому ландшафті. Внутрішнє природи підступає ближче в голосі заглибленого в думки, але тут потрібні авгури, щоб упорядкувати часто плутані висловлювання за рангом і вагою.

Мода підпорядкувала собі психотропні речовини так само, як і астрологію. У газетах повно матеріалів на ці теми. І це не випадковість, а ознака наростання незадоволених потреб. Століття ще не добіжить до свого кінця, коли постануть певні дивовижні явища.

Увесь світ пише вірші — але чи вдасться бодай комусь створити досконалу поезію? Це стосується і тлумачень; на білій карті внутрішнього світу бракує місць та імен — вашого Вавилону, Баб-ель-Мандебу[491], Синаю. Рідко можна побачити, як у «З'явленні», хоча б натяк на це.

Де людина стане ідентичною самій собі? Чи вдасться їй виконати заповіт «пізнай самого себе» — адже тут завжди двоє. Батько і мати також повинні стати одним. Сила образів виявляється в тому, що вони захоплюють нас. Але вони можуть чинити на нас ще сильніший примус, засмоктуючи в себе. Коли ми вступаємо в елементи, характери, душі, богів — це не означає, що ми стаємо ідентичними з ними, ми стаємо ідентичними із самими собою. Ми прикликаємо наше відсутнє.

278

Коли в уже цитованому протоколі я знову натрапив на ім'я Рудольф Ґельпке, то згадав про першу зустріч із ним. Ця зустріч припадає на той час, коли я почав займатися третім, мексиканським, ступенем наближення. Тоді він жив із матір'ю і сестрою у віллі неподалік від Базеля, міста, в якому я нечасто, але завжди з приємністю, проживав у 1950-х роках.