Наближення. Наркотики і сп'яніння

Його матір забрала мене з Біннінґена на обід. По дорозі вона зупинилася біля готелю, щоб підібрати ще одного гостя, — то був Вільгельм Фуртвенґлер[492]. Коли ми втрьох їхали через ринкову площу, від коробки передач випав якийсь шворінь; пані Ґельпке вийшла з машини, щоб пошукати механіка, та не встигла вона ступити й кроку, як за нами зібралася ціла вервечка трамваїв, кондуктори яких почали шалено дзеленчати. Ми з маестро змушені були принести жертву Меркурію тим, що стали штовхати машину, аж поки відсунули її з колій. Потім, щоб трохи перевести дух і перечекати, поки все це закінчиться, ми зайшли до розташованої неподалік кав'ярні. Таким чином, випадіння шворня було для нас щасливим випадком — це досвід, який часто виникає під час аварій. У нас знайшлася спокійна година, щоб обговорити тему, яка свого часу цікавила ще самого Платона і про яку я люблю послухати думки інтеліґентних сучасників: як найкраще людині мистецтва ставитися до правителя. Пізніше ми не знайшли б часу для цього, адже Фуртвенґлер, який мав диригувати увечері, після обіду відразу усамітнився. В такі дні перед виступом він зазвичай медитував і відпочивав.

Рудольф Ґельпке якраз почав тоді свої студії; наша перша зустріч була швидкоплинною, але відбулася під доброю зіркою. Коли пізніше час від часу я чув про нього, то здавалося, ніби Схід стискається в розмірах. Існує вибіркова спорідненість із духом і субстанцією чужих культур, глибоке проникнення. З'явилися переклади з перської, такі як переклад однієї чудової казки про принцесу в семи зоряних вежах. Чи став він тим часом професором у Тегерані, чи виступав він, як Мірча Еліаде, в ролі гостьового професора в американських університетах? Цього я не знаю, а може, вже й забув; увесь цей світ з його іспитами, званнями, академіями і відзнаками, по суті, є неважливим. Скрізь аж кишіло від революціонерів, які не могли уявити себе без авта і як китові воші паразитували на череві левіафана, від якого були до смерті залежними.

Аж тут вийшла друком його апологія сп'яніння — тут Ґельпке також відстоював Схід проти Заходу. Розгортаю передмову (Тегеран, березень 1966 року) і знаходжу підтвердження моїм спогадам у такій фразі: «(…) Минулі десять років я провів приблизно половину часу на Сході, переважно в Ірані, а другу половину — на Заході, в Європі та США».

Я ще раз перечитав у його книжці розділ, присвячений Антоніо Пері[493] та його прогулянкам. Загалом я бачу автора скорше в товаристві Антоніо, принца Ахмеда та феї Пері Бану, ніж у товаристві науковців, за винятком таких як Ґалланд, Гаммер-Пурґшталь та Рюкерт[494]. Орієнталісти утворюють особливу еліту. Вони відчувають звабу, знайому також і Ґете.

Як знакове місце з праці Ґельпке «Про сп'яніння на Сході й на Заході» я зацитую ось такий пасаж: «Дослідник наркотиків (образ якого створив Ернст Юнґер у західно-східній постаті Антоніо Пері) є загалом феноменом нового часу. Він може з'явитися лише в такому суспільстві, в якому релігійний світогляд зруйновано, а отже, втрачено знання про метафізичну роль та символічний характер сп'яніння і самих біологічно активних речовин».

Похвально, що автор невдовзі таки віддав належне вину та його рівноцінності на всіх рівнях: якщо порівняти його з опієм, то тут таки є різниця в ключі, але не в кімнаті; та значно важливішими є відмінності між західним та східним підходами. Цитую:

«Для європейця реальністю є зовнішній світ. Внаслідок цього він завжди намагатиметься засуджувати кожну форму життя, кожен погляд та загалом усе, що відволікає людину від дії, як «втечу» від та з реальності. Східна людина виходить з протилежної позиції: для неї «шлях досередини» є містичною подорожжю, єдиний досвід реальності, який пронизує час і простір, а отже, й завісу скороминущості. Тому з його перспективи «тікає» той, хто живе назовні: людина дії».

Якщо говорити про вино зі східної перспективи, то не можна оминути ні Омара, майстра шатрів, ні Гафіза. Про останнього Ґельпке каже: «Безперечно, вино для знавця масштабу Гафіза має обидва значення» (тобто символічне й реальне), і він доводить це віршами:

Сакі, осяй нам кубки пожежею вина!
Музико, грай, бо мрії справдились сповна!

Я в чаші бачу одсвіт коханого обличчя!

О ви, кому незнана моя любов хмільна!

Хоч як нам ваблять очі вродливиці статурні,

Між ними найзнадніша моя струнка сосна.

Не владна смерть над серцем, що билося любов'ю,

Оберігає вічність коханців імена[495].

279