Наближення. Наркотики і сп'яніння

Ми почали вчотирьох близько третьої по обіді, о четвертій годині ми прийняли другу дозу й десь протягом дванадцяти годин були «в дорозі». Фредеркінґ також «полірнувся» невеличкою дозою, слідуючи припису перса Язді: «У змішаному товаристві некурці мають принаймні символічно викурити якусь дещицю».

Я підготував для себе олівець і аркуш паперу, але до нотаток справа не дійшла. Лікар це передбачав. Після того, як у стані легкої нудоти я провів близько години, мене налякав гучний, як постріл із пістолета, виляск. Поряд зі мною домогосподарка відкрила банку Nescafé. В одному з горщиків почала ворушитися папороть, водночас вітальним і механічним способом, подібним до гусеничної передачі, — це могли бути сегменти зеленої стоноги.

Таким був початок. Спершу нашу увагу привертає особлива з'ява, а потім ми вже повністю зосереджені на ній. Лунає гарматний постріл, здіймається прапор перед великою виставою: з'ява. Коли ми озираємося, за нами хтось стоїть. До речі, саме таким варто сприймати сучасний світ, його точність, його страхітливий удар, який завдається фактами. У цьому розкривається суть знаків.

Ми були заглиблені у візії, медитації, споглядання й дослухання до картин і композицій аж до шостої вечора, коли світ уже зовсім втратив глузд, але водночас болісно наростала напруга. Здавалося, що потік картин уже недостатній; вони відступили. Ми попросили третю, сильнішу дозу; лікар вважав, що для нас це буде посильно.

Якщо ви хочете, щоб збільшення дози принесло плоди, має змінитися якість. Послуговуючись тут порівнянням із механіки, можна сказати, що це схоже на долання звукового бар'єра. Рух досягає межі, на якій накопичене повітря виривається, ніби під час вибуху, — і наш транспортний засіб увіходить у нову фазу: надзвуковий політ.

Це, певна річ, просто грубий приклад зі сфери фізично-титанічного світу, проте він є типовим для того ненаситного голоду та його ескалації. Після несамовитої тяги сила тяжіння долається так само, як і звук. У критичних точках, зокрема і в термодинаміці, більше немає підйому, а лише несподіванки. Таку точку слід припускати там, де час торкається вічності.

301

Фредеркінґ вів протокол. Немає сенсу наводити звідти цитати, оскільки вербальна фіксація пережитої події впливає на досвід. Хай там як, але здібності Федеркінґа виходили за рамки того, що зазвичай пропонують психологи. У нього було щось таке, що має бути властивим кожному справжньому фахівцю, а його брак робить знання прісним, так ніби страві бракує солі: те, що я маю на увазі, — це мистецька субстанція. Я зразу помітив її в нього, оскільки без такої передумови годі підійти до тривалого «доторку», — але тієї ночі він був чіткішим, так за з'явою проглядає субстанційне. Я сказав йому про це, але все-таки хочу навести уривок з його розповіді:

17:10 «Як несамовито може розширитися світ! Більше, ніж на кількасот років. Ні, це кам'яновугільна доба з рибами й динозаврами. Тож спостерігайте, пане Фредеркінгу. Ось людина мистецтва, велика людина. Дивуюся, що не бачив цього раніше».

Не згадано тут того факту, що він ще раз вийшов, а потім увійшов з бічного приміщення, пританцьовуючи по-китайському. У нього на голові був абажур від лампи, що імітував солом'яний бриль селян, які вирощують рис; він запитав: «Яким ви мене бачите?»

«Зараз я бачу вас як португальця. Ви стоїте в темній кімнаті, дивитеся на місце, яскраво освітлене сонцем. Між цим місцем і кімнатою — жалюзі. Ви дивитися крізь усі речі. Тепер у кімнаті стає зовсім темно, так ніби темрява змішалася докупи у діжці з чорнилом».

302

Я повторив таку «екскурсію» ще двічі в товаристві, а одного разу на самоті. Інтенсивності першого разу мені досягти не вдалося. Еріка Віман написала мені після своїх спроб, що їй незрозуміло, як можна ще раз наважитися на такий ризик, — вона зберігала спогад про почасти піднесені, а почасти жахливі «екскурсії» з дивним сяйвом та батискафами, що взялися не знати звідки. До речі, у своїх видіннях вона бачила мене та наших спільних знайомих й висловила таке судження, яке пізніше знайшло своє підтвердження. Деякі з нас мали вигляд сов-провісниць майбутнього, які сиділи на голих деревах, витріщивши свої великі очі.

Матіас додав: «Звичайно, — здається, я знову це чітко бачу в присутності Еріки, — все це ніби вимушений попередній перехід у те міжцарство, в якому душа проводить свій перший час після того, як покинула тіло. Мене долають сумніви, чи справді таке втручання, яке використовує хімію і алхімію замість важелів і механізмів, не є блюзнірством, чи легітимний шлях не проходить через піст і молитву, через зосередження й занурення в себе, чи не є для людини духовне керівництво краще за магічні шляхи».

Це нагадує висновок, зроблений Бодлером. І хоча обоє не дотримувалися власних правил гри, від того вони залишилися у виграші.