Наближення. Наркотики і сп'яніння

Урешті, я не хочу забувати того відпочинку серед абсолютної блакиті, яка не стирає картини, а вбирає в себе, ніби шматки танучого фірну[581] серед нерухомого моря. Це не блакить Адріатики і також не Егейського моря чи Тихого океану — можливо, такий блиск мають якісь Середземні моря в етері далеких галактик. У наш час самої ночі для відпочинку більше не достатньо.

315

Якщо я приземлюся на ту чи ту кулясту поверхню психокосмосу, розмовлятиму з богами, що там мешкають, з Тором і Фраєю, з Брунгільдою і Юдит, з пантерою, що відпочиває, та жуком скарабеєм — тоді я не сумніватимусь в їхній силі й порадах; я перестану відкидати тінь, ми стоятимемо в неторканому світлі.

Та після повернення я знову візьму свою тінь.

То було не зменшення, а розширення свідомості — об'єктивний і прояснений висновок. Я можу розповісти, а можу й змовчати про те, що дізнався, — чи то з обережности, чи з природженої соромливості. Я не лише збагнув, що рухало дуже давніми і дуже далекими створіннями, я бачив усе це в їхньому просторі та їхніми очима.

Такі речі не варто плутати зі втечею у минулі часи і далекі простори, як то більшою чи меншою мірою вдавалося романтикам. Ідеться також про дещо інше, ніж археологічне, історичне, етнологічне промацування духу доби вченими.

Тим часом свідомість з її безпощадними тінями тільки загострилася. І саме свідомість супроводжує нас у гущавину лісу. Це дозволяє нам окреслювати й класифікувати зустрічі, для яких ще недавно наш дух був неготовий. Ба більше, увійти в них і пройти крізь них.

Наближення підтверджується входженням, присутнє доповнюється відсутнім. Вони зустрічаються в дзеркалі, яке стирає час і неспокій. Ще ніколи те дзеркало не було таким порожнім, без жодної пилинки, без жодного образу — про це подбали два минулі сторіччя. І тут звучить стукіт з майстерні — завіса стає прозорою, сцена вільна.

Парерґа [582] до «Наближень»

Собака й кіт

Суперечка про першість собаки чи кота ніколи не буде вирішена, як і всі питання смаку, ба більше, питання симпатії. Тут виявляються глибокі прихильності, а також антипатії. Існують люди, і вони не такі вже й рідкісні, для яких близькість кота чи собаки створює фізичний дискомфорт.

Рішельє був залюблений у котів, особливо у зовсім молодих. Бісмарк надавав перевагу велетенським догам. Годі уявити собі, щоб Гітлер дружив із котами; він тримав вівчарки, останню з яких перед власною смертю сам отруїв.

При таких порівняннях існує ціла низка ракурсів. Почнімо із noblesse[583], а саме в сенсі збереження власної свободи, незалежності та гідності, і тут, поза сумнівом, першість належить кішкам. Кішка не сприймає наказів, вона ні на що не пристає — хіба що це приносить їй задоволення. Вона дозволяє підкликати її та гладити, коли їй самій це подобається. Власне, вона гладить сама себе нами; це добре бачив Бодлер, який присвятив їй гарні вірші:

Ереб узяв би їх за похоронних коней.
Якби в невільництво могли вони зійти[584]

.

У чоловіків, які розраховують на службу та вимагають прислужувати їм, ми радше натрапимо на собак і коней, нерідко навіть у великих кількостях. Так було ще донедавна; тепер же треба далеко їхати, аби натрапити на загін для собак, стайню або клітку з мисливськими соколами, навіть на далеких околицях вони використовуються лише для прикраси. Верхова їзда стала видом спорту, як будь-який інший. Їзда на коні вже не свідчить про рицарський спосіб життя. У нашу динамічну епоху важливішими за коня стали кінські сили, які можна привести в рух; вони виражаються в цифрах.

Коли Пюклер[585] писав свої подорожні листи, Схід і Захід був переповнений кіньми й собаками. Важливою темою цих листів є полювання на лисів; Пюклер повідомляє про одного пристрасного любителя такого полювання, що був справжнім нововтіленням Дикого мисливця, який утримував дві величезні зграї хортів — з однією із них від полював на лисів, тоді як інша зграя відпочивала. Ці гончаки, а точніше діргаунди[586], пожирали неймовірну кількість м'яса; годування зграї коштувало більше тисячі фунтів на рік, і це в той час, коли в самій Ірландії не вистачало картоплі. Собака, особливо великих і сильних порід, у замках і палацах був другом можновладців і багатіїв, мисливців, кавалеристів і поліціянтів; на собаку можна натрапити в печерах і проваллях. Біблія не повідомляє про собаку нічого доброго, окрім того, що він лизав Лазарю гнійні рани. А ще собака чудовий сторож та захисник свого господаря, й часто він є останній, хто залишається йому вірним.

* * *